Розділ «* * *»

безрадісна пустиня після нього,

і став по ній блукать новий Ізраїль,

по тій своїй землі обітованій,

немов якась отара безпричальна.

З отарою блукали й пастухи,

вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.

Коли ж у їх з’являвся дух величний,

що вогняним стовпом палав у тьмі,

а вдень ішов, мов туча грізно-біла,

вони не вірили своїм очам,

і врозтіч розбігались манівцями,

і попадали ворогам в полон.

Чи довго ще, о господи, чи довго

ми будемо блукати і шукати

рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

що він зламав свій заповіт великий,

той, взятий з бою волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду,

розбий, розсій нас геть по цілім світі,