Розділ «* * *»

поринуть в течії моєї туги,

доллють її, повніше стане море,

і голосніше заридають хвилі…

А в серденьку твоєму цвіт весняний,

то білий, то рожевий, то червоний,

віночком зацвіте, і той віночок

заквітчає те щастя молоде,

що поцілунком визволяє серце.

…Чи тільки справді то сніги біліють?

А може, то розжеврілася туга,

як те залізо, що біліє біллю,

змінивши на страшнім вогні три барви?

І що, коли не загартує серця,

а спалить і спотворить пал страшний?

І що, коли замість віночка щастя

покриють серце плями від огню?

Ой, що ж тоді моє все море туги

проти сього несвітського нещастя?

І чим мені залити той вогонь,

щоб не палив того серденька, – слізьми?