Розділ «Прокляття Рахілі (Апокриф)»

І ллється кров, як навесні вода,

Так падає дитина по дитині,

Як з дерева роса тремтячая спада.

Скрізь голосіння, плач і крик великий,

Риданням Іудея пойнялась,

В Шеолі темному озвався гомін дикий,

І давняя Рахіль із гроба підвелась,

По дітях страчених вона ридає,

Марою білою до трупів припадає,

Прокляття, скарги, мов пожежі дим,

Знялись до неба. Вчув їх Елогім

І посланця свого послав він до Рахілі.

Із неба злинув Серафим зорею,

Наметом засіяли крила білі,

Як, потішаючи, схилився він над нею.

Серафим:

Вгамуйся, бідна мати, не ридай!

Нехай тобі сіяє так надія,

Як та зоря нова. Рахіль, вгадай:

«З Єгипту має вам прийти месія».