Розділ «Частина друга»

– Сам накурився. З груби, значить, – додав Антосьо.

– Чого ж тютюном чути? – каже суб.

– О! – підхопив басиста. – Казав би й справді! Хіба ж тут тютюном чути? зовсім соломою, а ви кажете – тютюном.

Субінспектор заживав табаку, так йому попід ніс хоч і квачем вози, то не почує.

На мову басистого суб ні півслова, а причепивсь ізнов до Антося:

– Дай люльку!

– Яку? – питає Антосьо.

– Яку маєш, – каже суб.

– Панове! – заговорив басиста стиха. – Десь тут люлька нашого «крючка», дайте! Господин субінспектор покурять. – Поліз кларнетиста за люлькою в куток, а басиста взяв капшук з стола, затим і люльку в руки, і підносить субові з поклоном: – Ось, – каже, – покуріть, коли хочете.

Суб тоді шарив у Антося по кишенях.

– Та які в мене кишені? в мене – діри, – каже Антосьо.

– Покажи ті діри! – І шурне рукою, та аж до коліна достане.

Як ото піднесло басистого.

– О! – гукнув суб і бере з рук та й подає старшому і каже: – запиши. Чиє то? – запитав у гурту.

– Та тут канцелярський живе, так то його.

– Врёшь! то твоё.

– Ні, не моє. Я думав, що ви покурите, та й дав. Ви ж самі бачили, що ми так довго шукались за цим добром.

– Запиши, старший! – гукнув суб, – що курили та ще й глузували; а розберемо послі.

Тимчасом хто тут був з чужих, пробирались за двері, щоб звідсіль умкнути і таки бути дома, якби мав і до їх станцій забрести.

– Хто там? хто то? – гукав урядник.