Розділ «Частина друга»

Почухавсь той та й каже:

– Короста.

– Мерзость! – озвавсь суб.

Тимчасом пляшка пішла з рук в руки і опинилась аж під кроваттю. Тоді тільки урядник каже:

– Та ти брешеш! Скажи, що ти приніс?

– Нічого, – каже, – я не приносив.

– А покажи руки!

– Я покажу, – каже той, – але як нема нічого, тільки короста, – то що?

– Гадость! – сказав суб і вийшов.

Богослов випровадив його аж за ворота, щоб гаразд оком провести, а в хаті дякували тому канцелярському, що потурбувався до них і спас від халепи, та раділи, що все так гладенько спливло.

Хто перекривлявся з суба, як він буде кривитись, що дарма тільки теліжився аж з города; другі сміялись; а там згадали й горілку й того, що втік:

– А той де? – питають.

– Та тут десь зник, – каже той, що приніс – отут під самим порогом. – То був моторніший за цього і, почувши, що в хаті тихо, притаївся в сінях, а там як почув голос суба, чкурнув поза хату.

– Де ж би він дівся? – додумуються. А він і йде і стогне, ніби йому тяжко горілку нести.

– О! за вовка помовка, – заговорили хатні. А той: – Голубочко моя, – примовляє до горілки, ставлючи її на стіл, – зозулько моя! через тебе я мало в ополонку не влетів. То поцілуємся ж за те! кете лишень чарку!

Справді він мало в ополонку не залетів: як чкурнув з сіней, то погнався, як несамовитий, і дав такого сторчака, що аж посунувся. Щоб не розбити пляшки, бо хазяйська була, підняв він її вгору й посунувся на ліктях аж на лід, бо гримнувсь над самим Смотричем.

Почали помаленьку вертатись ті, що повтікали і наново почалось, що й поперед було.

Через скілька день хто тут був і не втік, стояли коло порога за те, що вештаються «в учебне время».

Під час цієї покути Антосьо отримав листа від матері з поклоном від Галі. То вже був забув її, а це разом воскресло прошле, й дівчина, як намальована, стала перед очима і не вступається; чи чита Антосьо, чи пише – вона тут та й тут.

III