– Фи! – почав він, тільки поріг переступив, – Фи! в каком же вы свининце живёте!
– Через зятенька, синку, – відказала стара.
– Так вам и надо! было не мешаться не в свое дело!
– А куди ж то я так мішалась не в своє діло?
– Та уж недаром вас выкидали с хаты!
– Ні, синку, таки даремнісінько!
– Уж не говорите мне! я все знаю! недаром я семинарист! Вот и поделом, на другий раз наука! пусть знают и другие, кого в зятья выбирать, кого в приймы принимать. А вы: – «ступай, Орысю!» Теперь и плачьте; видели очи, что покупали! – I заклав руки в кишені, похилив голову та й почав ходити по хаті то взад то вперед, дивлячись на чоботи та похитуючись на стану і стиха посвистуючи.
– Що це ти здумав? – заговорила мати. – Ти в корчмі, чи що?
– Нет! я в свининце! – озвавсь Антосьо.
– Бог з тобою! образи!
Підвів Антосьо голову, глянув стиха на образи і пішов з хати, посвистуючи; руки в кишенях, кашкет – набакир і аж на очі насунув його. Сам в якійсь білій блузі.
– Господи-господи! – подумала мати, – попереучували моїх діток на один бік. Пропащі світи! Господи-господи! От як до матері! А ми, бувало, в свого татуня, як курчата, вкупці – вкупочці. Вони навчають, ми слухаємо; й так поважали-сьмо їх, так любили! А матінку, то… Господи-господи!… Ні вже! кончина світа зближається… – І почала плакати.
Ні Теклі, ні Масі на цю пору не було дома: Текля була в полі коло баштана, а Мася в економа на посидінках. В економа було дві дочки, то Мася до них і вчащала, і вони до неї навідувались. Наче на прикрість матері, Мася все водилась з шляхтичами та з шляхтянками, як і завсігди. Наведе гостей та й лається, що не по-панськи мати приймає. То й лучче, що її не було, бо не дала б матері й наплакати. А Антосьо, вийшовши з хати, потяг до Тимохи в тій думці, що хоч вилає добре. Злий іде, аж іскри з очей скачуть: він же йому дасть! – подумав би кожен, хто б угадав, що на душі діялось. От і прийшов він на батьківщину; все згадалось, і замість гніву покотились сльози.
– І бога не боїтесь і людей не соромитесь, – сказав Антосьо Тимосі; а Тимоха:
– Ты что мне за указчик? Вон!
– Вон? безсумленний! маму з хати виганяти!
– Вон! – гука Тимоха.
– Я піду, – каже Антосьо, – але й ти чорта з'їси, що будеш в Солодьках!…
– Ваше преосвященство! помилуйте! – почав Тимоха глузувати та все кланяється.
– Не смійтесь! не глузуйте! та й на дядька не дуже духвайте! Вже в синод з прошеніями на його так дорогу втерли, як перед зеленими святами до Балти. Лиш не видно, як кишнуть. Тоді розлічимось.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люборацькі» автора Свидницький Анатолій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 13. Приємного читання.