Розділ «Частина друга»

– Ні, на новий рік випив, – каже бурсак і пішов.

– Хутче ж! – гукнув басиста.

– На одній нозі, – озвавсь бурсак вже з-за порога. Не питали Антося, де святкував, бо всі знали, що в дядька; а питають: – що бачив на селі?

– Що бачив? – каже він, пораючись коло своєї скрипки, – гусей, курей, індиків бачив; бачив телята, ягнята, – сказано, як на селі.

– А віслюка не бачив? – пита басиста.

– Ні не бачив, – каже Люборацький.

– Ото! хіба ж ти не чесався?

– Як би ні! чесався.

– І до дзеркала?

– Всеконечно, – озвавсь Антосьо і аж тоді догадався, куди діло йде: – а! – каже, – кабанчику! он ти куди стріляєш! – Та й поклав скрипку й кинувсь на його: – ти, – каже, – пережив свята, то я тебе в будень впораю. Давайте ножа, – гукнув, – будем кабана колоти! – І звернув басисту на кровать та й почав вертіти пальцем під пахву.

– Ай! ай! – кричить той, сміючись, і ногами дрига.

– Кричи: кві, – каже Антосьо, – то пустю.

– Пусти, бо бас ногами розіб'ю!

– Справді, бас в ногах! гамуйся, дурний! – заговорили другі.

– Маєш щастя, що бас в ногах, – заговорив Антосьо, випустивши басисту, – а я б тобі дав! Завтра скликав би добрих людей, на душенину.

– Що ж, братіку, – заговорив той, – хіба я винен, що по тобі Христос їздив? – Антосьо знов кинувсь на його, та той басом відгородився і гука: – бас! чуєш, бас!

Тут відчинились двері і ввійшов один, другий, кому ближче було, і музики почали грати.

Пішов гук по всій Палестині; хлоп'ята зачували і зібрались послухати. Час був хоча й не зовсім вільний, бо Антосьо трохи спізнився, що й «уроки» почались, та кому те зубріння не доїсть до живих печінок? Душа ж жива, тілька наче обмерзла, наче в шкарлупі, як курча в яйці; то вже хіба й не треба їй ульги? І зійшлося камбраття не менш десятка, а своїх було п'ять; та не було в голові, то в хаті тихо було. Десь-то хтось-то бренів в кутку, як джміль восени, а то все сиділи мовчки, й один тарабанив пальцями по столі; другий якусь книжку перевертав: який «урок»? – питався; третій сидів, похнюпившись, та придивлявсь на руки, що поклав на коліна, та позирав на других; той лежав та мовчки дивився на стелю. Були й такі, що стояли, один на другого спершись. Всі наче на ввесь світ сердились, наче в біду попались, що говори, а все за замком. Антосьо первий почав розмову:

– Чому, панове, хоч не курите?

– Та кат-ма тютюну! хіба свого даси, – озвавсь один.