Розділ «Частина друга»

– Правду кажете, панотче, – не наше діло попа судити.

– То ж бо то! От пийте-но! Хай тому тяжко, кому невесело!

З тим Люборацька й виїхала, щоб віддати Масю. Опріч о. духовника, радилась вона й ще то з тим, то з другим, і ніхто не розраював. Тимчасом пан Кулинський і Мася, думаючи, що мати перечитиме, вдались до Печержинської, і ця приїхала раїть.

– Я, – каже, – добре знаю пана Кулинського, статок і все, й панну Марію знаю, – знаю, що буде добрана пара.

Того ж таки вечора, як Печержинська приїхала, Кулинський і з старостами прийшов. Багато гостей поназ'їздилось на сватання, аж у клуні їх приймали. Клуню гарно килимами вбили й тут п'ють, гуляють. А в хаті заїдня, колотнеча: содома піднялась, що й не сказати:

Мася з матір'ю зуб на зуб стинається. У вдовиці була якась сотня карбованців на проценти, то Мася вимагала собі більше проти Теклі, а стара хотіла Теклі більше, а Масі менше.

– Таки я возьму чотириста! – каже Мася.

– Ти ж береш і коні, й воли, й овечки, та ще й більшу половину грошей хочеш? Ні, цього не буде, поки я твоя мати. Що ж Теклі зостанеться?

– Теклі? – каже Мася. – Текля буде попадею, то буде з неї і двісті, й з тими ськатиме свого бородача! А схоче більше мати, то продаватиме хавтури.

– Ot dziewszyna! Zloto, nie dziewczyna! – дума собі Печержинська, – dalibog, zloto, jak boga kocham, zioto. Co to znaczy nauka! A byla by glupia, jak owieczka…

– Дочко! Схаменись! – каже мати. – Тут же не все пани; тут і панотці є!

– Годі вам мене вчити! – озвалась доня, – я вже свій розум маю.

На тім покінчили, що записали Масі триста, а других триста зосталось для Теклі; записали все на папери, і староста поніс сватачеві.

– Чи не поправите чого? – каже.

Прочитав цей і підкрутив: Herazym Kulinski. Прийшла пора й на своє хазяйство Масю виряджати. Надавала їй мати всього, ще й більше, як написала – навіть курей і гусей на розвід дала. Як те відправили, дійшло до подушок. Мася всі забирає.

– Що ти, доню, робиш оце? – каже мати.

– Подушки забираю, – озвалась Мася і своє робить.

– А мене оце без подушки оставляєш?

– А кулак під голову не покладете?

– Яка то ти, доню! А ти ж у матері спала на кулаку, що їй так стелиш?