Розділ «Частина друга»

– Та що можуть консисторські блохи без архирея?

– Є чутка, що цього візьмуть від нас.

– Коли б бог милосердний! може б трохи присмирів, хоч би й без біди; бо що ж? – Всі будуть нас винуватити, а ніхто не скаже: було за що, то й ускаржались. А він все-таки поб'є і очернить до того.

– А нехай попробує; то я – не я, коли по волосинці не вискубу йому оту рижу бороду.

– То-то ж оскуб-єсь, як вигнав мене з обійстя!…

– Тоді було що іншого, а тепер я богослов.

– Дурнослов ти, а не богослов! – підхопила Текля. – Хіба він подивиться на твоє богословство! Й він же якийсь… кончивший! От зачепи, то й тобі достанеться, що й додому не донесеш, та й по дорозі не розгубиш.

– Нехай тільки зачепить! – …Коли б хоч приторкнувся! Не дурно в апостольських правилах поставлено: «біяй вєрнаго ілі нєвєрнаго да ізвєржеться».

– І поб'є-таки, не то приторкнеться, і не ізвєржеться! Хіба ти не знаєш попів, що б'є, аж розкривавить, і йому ніхто ні слова, ні півслова. Не такий тепер світ, щоб за правду стояти. Тепер неправда з панами в світлиці й всюди, а правди й зазором не видати, як торішнього снігу.

– Тільки сорома наберешся, – додала мати, – бо ти гірш другої баби.

Колупнуло Антося за серце: як-таки – я, богослов, і гірше баби! Отже докажу, що не гірше… – І з цього часу явно став проти Тимохи, чи вдома, чи в гостях; чи прилюдно, чи на самоті – прости й ріже. Тимоха подався, притих; мати і взяла собі в голову, що Антосьо важнюща персона, коли й Тимоха проти його нічичирк; і думає, що Антосьом можна залякати Тимоху, як плачущу дитину дідом, чи чим другим. От раз в перепалці й різонула Тимосі:

– Ви бушуєте, поки нема мого Антося, а хай-но приїде, то дасть він вам гарту!

– Хто? Хто? – з гнівом закричав Тимоха, – твій Антосьо? Ха-ха-ха!

– Засмієтесь ви на кутні!

– Ха-ха-ха! Такой дурак?!

– Хто дурак? Антосьо? Та ви й устілки його не варт з цілим своїм родом, поганцю їден ходиш!

– Який я поганець? який? який? говори, стара відьмо! – з гуком присікавсь Тимоха.

– Отакий-таки поганець та й годі! Маркитан! вилипон смердячий!

– Бить буду! – почав Тимоха.

– Ось на тобі! – дала попадя дулю.