Розділ «Частина друга»

А Тимоха по руці, та: – матери поднеси! – каже.

– Моя мати у гробі, а я тобі на лобі…

– Батьке своєму.

– Твоєму в бороду, щоб не здох з голоду.

– Зажму тебе эту пасть собачью!

– Ось на тобі й ще! – дала стара дулю другу. Тимоха й знов по руці. Стара ще дулю; Тимоха по руці, – й знов так: стара дулі тиче, та руки хапає, мов «у лапки» граються, а Тимоха руками махає, як би попасти по руці; та не мігши, бо стара справна була, ляснув по щоці, аж луна пішла й мазка бідну обмила. Тут би подивитись та полюбуватись!… Обіруч уп'ялась теща зятеві в бороду, кров ллється, аж по землі стигне – всі груди обом окровавила; а зять розведе руки, що сила стає, і що сили має – так і гріє стусанами під ребра.

– Ґвалт! – почала стара, аж дренчить голос, – убити хоче!… ґвалт!…

– Та годі вам! чого ви зчепились?! – вмішалась Орися (Теклі давно в хаті не було: умкнула, як тільки завважила, що до сварки дійде). Це діялось в гостях у старої, то Тимоха й гукнув на жінку:

– Прочь домой!

– Як ти смієш мою дитину з моєї хати виганяти? – плачучи й мішаючи з ґвалтом, закричала Люборацька.

– И тебя выгоню!

– Не смієш!… ґвалт!

– И смеяться не стану! – И все стусанами: – вот тебе! вот тебе!…

– Ґвалт! – кричить стара. – Ти думаєш, що як архирей тобі дядько, то ти й вбивати можеш? Убий! убий! в Сибіряку запруть!… Там вже не один з твоїх родичів золото копає, то й тебе туди ж попровадять!

Почувши ще й це, Тимоха рясу з себе, щоб не заважала, та толі вже як махнув під бік, то стара й зуби стяла, лиш кевкнуло. Кинулась Орися матір відірвати, а Тимоха чим запопаде, тим і верне; й горшками й мішками; й ногами товче, й кулаками гатить. Підняла крик Орися:

– Рятуйте, хто в бога вірує! убив маму, ще й мене хоче! – Вже давно стояло попід вікнами півсела хлоп'ят, там одна-друга молодиця, – мабуть, подивитись, чи й попи так б'ються, як і всі грішні, – стоять, ахають охають, приказують:

– Ох, лишко! так і мій! як ударить, то сама чую, що чуточку гірше, то й душа вискочить.

– Та де там! – друга каже, – цей, бач як, а твій не б'є під серце. І мій – що який уже, та й то не б'є проти серця!

– А мій то не зважа!…

– А я від свого й дитиною не закриюся…