Розділ «Частина друга»

– Антоний? – пита інспектор, докопавшись до його.

– Антоний, – каже цей.

– Э-ге-гe! – заговорив далі інспектор, – да ты сегодня трубку курил в классе?

– Я? – каже Антосьо, мовби здивувавшись, – трубку курил? да еще в классе?… Вы же сами изволили заметить, что я только из-за туалета. Я только в класс иду, – каже далі, стенувши плечима, – а здесь уж курил! Это верно кто-либо другой…

– Постой здесь, – каже інспектор, а сам пішов у філософію і питає: – был Люборацкий в классе?

– Нет! – кажуть йому. З там і вернувся, тільки спльовує з серця, що такий звірок з-під носа умкнув.

– Ступай! – каже далі Антосьові, – постоишь там у порога.

– Постоять-то я постою, – озвавсь Антосьо, – но вытрите, что будто я трубку курил…

– Ну уж! – заговорив інспектор, витираючи, що знав в «книзі живота», – ну уж! поймаю я в свои руки эту синюю шинель! – Не спіймаєш! – дума собі Антосьо; а інспектор каже йому: – ступай!

Поклонивсь хлопець і пішов, думаючи: – чорта із'їси, що я тобі й коло порога постою! З цим увійшов і в клас.

– Що ти там так довго розмовляв з інспектором? – питають його.

– То він розпитувався, де я був, – каже Антосьо, – а я кажу, що в такого-то пана генерала. Він не вірив, а я доказував.

– Чого ж він приходив питаться, чи ти був у класі?

– Так собі, – каже Антосьо.

– Як то так собі?

– То… – хотів щось збрехати Антосьо, та прийшов професор.

На переміні допитувались браття, чи він же знайомий з тим генералом.

– А як же, – каже Антосьо. – От такий-то граф мене рекомендував.

– Бреши лучче!

– Не вашого роду, – каже, – щоб брехав. А не вірите, то й не силую; мені все одно. – І почав учитись.