Розділ «Частина перша»

– Куди ви? куди? – заговорив панотець, – прибирайтеся-но та виходьте!

– Що там таке? – заговорила стара, йдучи насупроти.

– То архирей богослова прислав, – каже о. Яким.

– Господи, слава тобі! – заговорила вона, хрестючись, і додала: – покійні татуньо було все кажуть нам: якби ви, діточки, в монастир пішли, то лучче б було: зійде син божий судити, то з чим перед його станете? От і я вам, діточки мої, раяла б у монахині. Що вам з того віддання? отак бідувати, як я? Та ще якби лиш це! А то смерть зближається, а я ніколи за тими клопотами не вспіла і богу щиро помолиться. Господи-господи! – закінчила, – не дурно покійні татуньо було розказують, що женські душі скакатимуть у пекло, як іскри з кременя від доброго кресала. Абож, дітлахи не допечуть? Проклинаєш, то й пробиваєш дорогу в пекло, та ще й на саме дно. Господи-господи, прости мене! – заговорила далі, звівши очі догори.

Довго панянки не хотіли виходити, а найбільше Мася; та о. Яким як почав, як почав, що так не годиться, бо прогнівите владику, то вони й почали збиратись.

– Я вийду до його, – каже Мася, – але чорта з'їсть, що за його вийду!

– А я, думаєш, вийду за його? – каже Орися.

– Он хто вийде – показала Мася на Теклю, – бо й мовчить, – каже.

– Та хай він сказиться! – озвалась Текля. – Що вам таке сьогодні! – І знов вийшла собі.

О. Якима вже не було тут, як панянки отак гуторили: він пішов до Тимохи. Паніматки також не було: вона понесла закуску, та там і зосталась. Тільки поприходили дівчата з пекарні – Ганна й Мотря.

– То до жениха так прибираєтесь? – кажуть. – Бог зна що! От би й не виходили! – І почали приставлять, як він хрестився, як сідав, роззувався, прибирався – та аж покачуються від сміху. Ввійшов о. Яким.

– Та годі вам, – каже, – виходьте вже котра; а то він почина вже сопіти.

– А як зветься? – пита Мася.

– Тимоха, Єгоров син.

Аж душаться всі та пригадують.

– Чому не Єгорка? – одна каже.

– Та Єгорка єсть – Єгоров же син! Он чому не Афонька? – І почала рохкати… Тимоха тимчасом затирав печену курку, що на стіл подали.

От вийшла Мася, що зоря зійшла. Само собою вона не думала вийти за жодного богослова, та за Тимоху й не кажи, а вийшла тільки, щоб вчинить волю о. Якима та не прогнівить владики.

Тимоха сидів в кінці столу. Як вийшла Мася, вклонилась, чи присіла – все одно, він схопивсь, аж стіл загрукотав, і прибіг до неї; так дивиться в лице, так заглядає; провів очима аж до ніг і пішов навкруги обдивляться. Спочатку Мася оторопіла, хоч і витресувана була, а тепер відійшла, крутнулась і пішла з хати, зажурившись.

– Brutal, – каже сама до себе і мало волосся не рве, що вийшла до його, та не кляне владики, ні! аж гілля гнеться!