Розділ «Частина перша»

– Гм, – подумав купець.

– Коли ви може це або те, – бо яких людей в світі не буває, – то я вам дам свій білет в застав. А ви добре знаєте, що мені без білета з Крутих не виїжджати.

– А покажіть той білет, – каже купець.

Антосьо вийняв з кишені похвальний лист, розвернув і дав.

– А який же він мальований! – каже Кромбер. – Чого в вас такий мальований білет?

– Бо це вже білет мені аж до Кам'янця, – озвавсь Антосьо, – з ним маю явитися перед самого архирея, а без його і в Кам'янець не пустять.

– Ну! хай же він у мене полежить, а ми ходім до льоху.

– Дайте, – озвавсь Антосьо, – я його заверну в що, бо знаєте, перед архирея з ним треба являтись, то щоб чистий був.

– Та хіба я його дам дітям бавитись?

– Та воно так, а все ж безпечніше.

– І то правда, – озвавсь купець. – І вдвійзі завернули його в лист паперу. Кромбер заховав його в комоду, і пішли в льох. Тут Антосьо розпечатав одну пляшку вина і розпили, – каже: за мною хай буде.

Через півгодини чи що у Пйотрової такий гомін піднявся, що куди-куди!

Погуляли на прощання – добре погуляли! І Антосьо, паличкою вимахуючи, поважно пішов з компанією через місто, начеб «на ту магалу», ще й Кромберові що на рундуці ходив, вклонився, думаючи: «Оставайся здоров з похвальним листом, а я за якусь копійку з твоїх карбованчиків ще й на дорозі десь вип'ю за твоє здоров'я!» – Серце йому тьохкало, та аби за місто.

Оттак ішов Антосьо, виштатуваний на останній ґудзик, а за ним тихою ступою чорні воли в возі, набитім соломою в драбини, і гейкав чоловік.

XII

– А в нас, паничу, оце колись весілля буде, – заговорив хурман, під'їжджаючи під Солодьки.

– Яке весілля? – питає Антосьо лежачи.

– Та був архирей, то обіцяв прислать богослова.

– Як то?

– Та так: був у церкві, панни під благословенство підійшли, він і питає: то це ваші сироти? – Це, – відказав благочинник. А о. духовник, кажуть би то й попросив, щоб жениха, мовляв, прислали; архирей, мовляв, і обіцяв.