Розділ «Частина перша»

Антосьо слухав цю мову, а вона йому й голови не держалась: он по жнивах до Кам'янця на екзамен, то не до весілля.

– О. Яким вже й не перевозяться, – заговорив далі чоловік.

– А як же? – запитав Антосьо.

– Та так. Доїжджають з тієї парафії. Кажуть би-то, подали прошеніє назад на своє місце.

Справді, о. Яким як почув, що архирей обіцяв жениха, то й не став перетрясатись; а що перевіз – тут було, а решта й на тій парафії: що ж, – думав, – не встигну перевезтись, а там і вибирайся. І вже сидів, як горобець на колі, поки не зженуть.

Настала перша пречиста. День був чудо що за хороший: сонечко гріло, легенький вітрець подихав, на небі ні хмариночки! Селом дівчата все в квітках та в білих-білющих вишиваних сорочках. Якби це в гетьманщині, то співи не вгавали б, а там цього немає: ходять, жартують, сміються, – здорові, то й веселі; хороші, то й щасливі.

А в двірку паніматки Люборацької, як на похороні; тільки гуси кричать під порогом та чечуга реве. Іноді вийде дівчина-наймичка, «гиля!» крикне і побіжить через подвір'я. О. Яким ще з церкви не вийшов; Антосьо ходив по хаті та люльку курив; стара також у церкві була; а Мася з Орисею гиркались, – та каже: «тобі жениха пришле архирей», а та каже: «тобі».

А селом невідомий іде, точка в точку коробейник: і на тім'ї йому розділено, і потилиця підголена, і в китаєвім ормяці, в личаках; через плечі, замість коробки, чамайдан висить невеличкий; борода тільки пухом поростала, а в руках палиця далеко довша за самого.

Збіглась в гурт дітвора, хто був на вулиці, а хто й з дому вибіг.

Мовчав він, то дітвора обісмілювалась, і підійшли до його ступнів з-на десять.

– А где ваш поп живет? – поспитав він.

– Он! он! – показала дітвора. Назустріч люди з церкви йшли, і кажуть.

– Панотець у нас доїжджає; а живе на парафії вдовиця. Он і двірок! – показали. Невідомий потяг далі, а люди своєю дорогою.

О. Яким тільки що відпуст прочитав, не вспів і поздоровкаться з попадею, як той чоловік суне через поріг; разів з-по десять перехрестивсь в обидва кутки та й питає, показуючи під грубу:

– Чи можна чамайдан вон туда?

– Можна, – озвавсь о. Яким. – А ти купуватимеш що, чи так звідкіль бог провадить?

– Увидишь, – відказав він, розпрягаючись, гримнув чамайданом об землю і ногою підсунув у куток; застогнав і каже:

– Теперь, бачка, позволь рекомендоваться.

– Изволь, – озвавсь о. Яким.

– Честь имею рекомендоваться. – Тульской духовной семинарии кончивший курс Тимоха, Егоров сын, Петропавловский.