Розділ «Частина перша»

– Може до тебе, то так; а до мене приїде четверня «лихих».

Так сміючись, наздогнали й ту хуру. Аж вона і насправжки до Антося.

– Ворочайсь додому! – гукнув Антосьо, – скажи, хай колясу пришлють.

– Хай уже завтра, паничу, – озвавсь чоловік з воза, – хоч дайте волам відпочити.

До вечора та через ніч Антосьо роздумав, що доведеться пішки йти, коли не поїде волами; то й намовив чоловіка:

– Проси, каже, мене: я буцім буду не хотіти, а ти все проси; то я й поїду, буцімто твою волю вчиню. А за це тобі дорогою – знаєш!…

Саме як зійшлося камбраття зо всієї «цеї магали», а хто і з тієї, щоб поглузувати з Антосьової коляски, як входить його хурман, кланяється чуть не в ноги, просить, молить:

– Їдьте, паничу!

– Та їдь уже, – кажуть камбраття. – Тут сорома жодного нема; хто знатиме дорогою, що то Люборацький іде, той самий, що на колясу засідав? А ти ще в сорочці їдь, то кожен подумає, що який шляхтюга в поле, або до млина. Ще й соломи наклади в драбини, то й поїдеш, як в колясі: ні стукне, ні гуркне.

Трохи посперечавсь Антосьо та й каже:

– Через вас, браття, тільки поїду та через просьбу цього чоловіка; а без цього – сучий син, що ні ногою з місця!

На розпрощання поставили могоричу: той злотий, той два і зашуміло в голові. Почувши хміль, хлопці роз'ятрились – тільки б гуляти! та де в біса грошей взяти?

Якби до кожного підвода була, то ще півбіди-лиха; а то лиш до Антося; а мати всього тільки карбованця прислала, щоб на дорогу було, а довги, на случай будуть, то просила духовника поплатить, як свого братиме з шкіл. Та Антосьо не задумався. Кинув оком на свій похвальний лист, що лежав на столі, і каже: «ось гроші!», схопив його в руки і аж головою струснув та й побіг з хати.

– Куди ти? – гукають.

– Пождіть минуточку, а я вернусь з могоричем. Не могло цим і в голову зміститись, як Антосьо через похвальний лист на гроші розживеться; а він потяг просто до Кромбера. Поздоровкавшись з купцем, як годиться, Антосьо почав:

– Пані Орун! я в вас не раз грішми сипав, то ви вже знаєте, що я на копійку не жаден: маю, слава богу, не одну тисячу. Та ось що: перевели мене, бачите, в Кам'янець, то треба гульнути, а в мене, як на те ж, ось один карбованець в кишені. Цього мало й на закуску. Так будьте ласкаві, дайте мені вина на п'ять карбованців та ще й з десять карбованців грішми. Не сьогодня-завтра пришлють за мною підводу, то я вам віддам та ще й дам вторгувать; бо до мого сусіда приїхала підвода, то привіз звістку, що моя сестра віддається, і на вино мені гроші пришлють, щоб до Балти поїхати. Так я і в вас Балту знайду.

– Хіба в Балті луччі вина, – почав купець, натягаючи пейси, – коли самі балтянські купці в мене вина беруть?

– Та я це добре знаю, тим і кажу, що в вас Балту знайду.

– Ще лучче, як Балту, бо вони беруть, що мені не годиться, – заговорив купець.

– То вчиніть же мою просьбу, – просить.