Розділ «Частина перша»

З цим словом підточивсь до паніматки – вона стояла коло грубки, а він коло стола – й взяв її за руку та й цілує, кажучи:

– Не довго вже цим рукам робити на мене! Душа чує, що вже вмру: коло серця п'ялить, так п'ялить, що й не сказати! Коли б ще хоч з годочок було прожити, щоб хоч одну дитину до пуття довести: все б удовиці легше було. Та така божа воля!

А паніматка слуха та й думає: оце ж то й єсть, що в святім письмі написано: як будете злі, то вкорочу вам. Та як заллється зразу слізьми, то аж жаль було б дивитись, якби хто побачив: сльози такі дорідливі, як дощ перед градом, одна за другою й покапали на поміст, наче горохом посипав.

– Не плач, серце, – заговорив панотець, тільки голова розболиться, а мене не воскресиш, – не вернеться, що минулось, хоч хай сльози ллються, як Буг тече.

Надійшла Текля, як огірочок викотилась, в зеленій спідничині, що зосталась торік від Масиної сукні з маминої одежини, то їй спідничку пошили. Опріч спідничини, Текля була тільки в сорочці; та замурзана така! сказано – дитина: чи їсть, чи п'є, то по грудях тече; а там мокре таке полізе на двір і бавиться в поросі.

– Ходи до мене, дочко! – каже їй о. Гервасій. Підійшла вона. А батько обняв руками її голівку й каже:

– Моя ти сироточко! моя замурзана! що тебе жде на божім світі – яка доля? Чи ти будеш проклинати мене, що не довів тебе до пуття?

Текля мовчала.

– Чого ж ти мовчиш? – пита батько.

– А що ж я буду казати? – озвалась Текля.

– Я тебе питаюся: чи будеш мене проклинати?

– Ні, татку, не буду, – каже Текля.

– О! моя ти щебетушечко! – заговорив батько, цілуючи її в голову, та так і вмивсь слізьми.

Бачила Текля, що мати плаче, та вона те не раз бачила, то тільки скривилась; а як заплакав батько, то вона аж закричала.

– Цить, доню! цить! – заговорила мати, взявши її на руки, – цить! чого ти?

– А татко чого плачуть? – відказала вона.

– Ні, татко не плачуть; то вони так собі.

– Де ж Орися? – пита о. Гервасій.

– О, цить, котю! щось татко кажуть. – Текля притихла, а паніматка питає: – Що ти кажеш?

– Я питаю: де Орися?