Розділ «Частина перша»

Лядьс ькоі натури:

На кім шапка сивенькая

З свинячої шкури…

Не співав же далі цієї пісні, а залепетав з своєї голови:

– За ним Мася точилася; так в Тернівці навчилася!

– A ty gdziе sie nauczyl? – гукнула вона.

– В Крутих! – каже Антосьо. – Та знай, що в Крутих лучче вчать.

– Видно пана по халявах, – сказала Мася і показала Антосьові на чоботи. А вони в його, як собаки, худі, і на бік, як корси.

– А паню видно по носі, що рилась в горосі, – відказав Антосьо і показав їй на ніс, що як навмисне був чимось замазаний, і додав, – рила моркву з петрушкою і вдавилась галушкою.

– А ти кров собача! – гукнула Мася і зірвалась на ноги та й кинулась до Антося, а він чкурнув, що й з хортами не доженеш. Вибігла Мася аж на двір, а Антосьо тут і почав кричати та в долоні припліскує:

– Машка вкрала пляшку, вточила горілки з нової барилки: через тин скакала, до панів таскала; мужики зловили, по селі водили, та били у п'яти, бо вона проклята – гу!…

Мася вислухала все та і каже:

– Poczekaj ze, lajdaku!

А Антосьо почав:

– Лайдак-лайдак Антосьо спійняв Масю в горосі, покликав Степана, відвели до пана; били-били, волочили, а на розум не навчили, і відвели до тата, бо вона проклята – гу!…

– От проклятий хапокниш! – подумала Мася і розірвала б його, та – рада б мама і за пана, так пан не бере!…

Не мігши зігнати злість, Мася здумала тугу розігнати і почала збиратись.

– Куди ти? – каже мати.

– До панства Росолинських піду.

– І сорома тобі нема, – озвалась мати, – тато от-от духу пуститься, а тобі гульки в голові!… – І заплакала.