Розділ «Частина перша»

– Що вже тут відмінятись, коли попівна-сь з діда-прадіда! Твого прадіда в сім-таки селі пани замучили, що в гайдамаччину ножі освятив, ще в першу, ще в різанину. І діда твого тут же мучили, хто зоставсь після коліївщини. Він, бач, знався з гайдамаками, з тими степовиками, що в Ганщині жили. Знатного ти роду попівна, давнього роду. Якби це другими часами, то який полковник так би й взяв тебе: ти знатного роду!

– Попівна! знатного роду! – подумала Мася, – та ще якого знатного! що панове предків то замучили, то не домучили! – і каже: – Дурні були мої діди та прадіди, що не єдналися з панами.

– А! дочко, – озвалась мати, – якого ж ти поганого розуму набралась! Де ж таки так казати про своїх дідів та прадідів? Не роби цього, доню, бо то гріх смертельний.

– За попа, – подумала Мася, – і смертельний гріх! Ото це вдала! Якби за ксьондза, то що другого, а то за попа – kozia brode!

– Треба вже, – заговорив панотець, – набрати для неї додільне платтячко; де ж їй ходити таким диркачем!

– Та я, – відказала Мася, – вже й сама набрала, тільки заплатіть.

– А покажи, – сказав тато, – чого ти набрала. – Мася й винесла з валькира щось таке, що ні отець Гервасій, ні жінка його не вміли і назвати, тільки придивлялись.

– А яке ж ледаче, – кажуть, – так і тягнеться за пальцями, так і лізе. А що коштує? – запитали.

– Не дорого, – відказала Мася, – всього п'ятнадцять карбованців. – І понесла назад у валькир.

Глянув панотець на паніматку і каже, хитаючи головою:

– Пару бичків купив би, річняків!

– П'ять пнів пасіки, – озвалась паніматка. – Тепер кріпись! сам того хотів-єсь. Що б то було мене послухати! А тепер п'ятнадцять карбованців так – тьху!

– Ти вже й розходилась! – озвавсь панотець, – тих п'ятнадцять карбованців не родило ж, а їй радість. Хай і вона почепуриться трохи; може в неї тільки й щастя, поки ще за маминими плечима, поки ще дівує.

Антосьо був на дворі, як Мася приїхала, і як почув, то так і причвалав.

– Здорова, – каже, – була!

– A! jak sie masz! – озвалась вона, сидючи коло столу, щось вже їла і не подивилась в ту сторону.

– Та й не привітаєшся? – каже Антосьо.

– Nie miala bym roboty, ta z toba sie witala! – відказала Мася.

He сказавши ні слова, Антосьо почав співати:

Їхав ляшок дорогою,