Розділ «Частина четверта»

Дм. Іловайського, котрий ще тоді не зовсім відділявся від западників. Багато я розказував їм про потребу впорядкування колекції російських книг по бібліотеках для молодіжі в австрійській Русі і доказував їм, яку шкоду робить навіть для інтересів російської громади Слов'янський благотворительний комітет тим, що ширить між зах[ідними] слов'янами, а почастно між галичанами саму тільки кружкову московсько-слов'янофільську та мертву православно-попівську літературу і що треба ширити в слов'янщині правдиву, громадську російську літературу і науку всіх напрямків. Я не ховавсь од моїх собесідників, що маю при тому й цілі українські, що мені ходить о демократично-прогресивний напрямок серед зах[ідних] слов'ян, а спеціально серед австр[ійських] русинів, і що я жду, що російська література і письменство поможе зросту того напрямку, а через нього навіть теперішні москвофіли серед русинів стануть прихильніші і до українського поступового народовства, та, з другого боку, й теперішні українофіли залишать своє москвожерство. Можна було сказати, що й тут я хотів довести до общєго кавардака (destruam et aedificabo!). Та через те мої московські й петербурзькі вчені приятелі (тоді!) були глухі до моїх намов і не дали ні одної книги. для галицьких товариств, котрі я їм рекомендував.

Дальше я розкажу, в якому мізерному стані по часті російських книг застав я, власне, москвофільські товариства в австр[ійській] Русі й Відні, коли я оглянув їх в 1875-1876 рр.

Бібліотека ж «Січі» вже в 1874-1875 рр. стала найбагатшою в усій Австрії на книги українські, а при тому й на російські не біднішою або може хіба трохи біднішою од бібліотеки празького музею. {До того ж заходом О. Т[ерлецького] при грошовій запомозі трьох українців (правобережних) була додана до бібліотеки «Січі» прекрасна колекція книг західноєвропейських, переважно по наукам моральним і соціальним.} Сiчова бібліотека, між іншим, мала великий вплив на виробку нових прогресивних елементів у Галичині, тих молодших народовців, на котрих, власне, лежить від кількох років майже вся справді корисна народові праця по «провінціям» в Галичині, від чого, між іншим, виходить і те, що «провінціальні» діячі там, власне, культурніші, прогресивніші і менше затуманені партійно-націоналістичною темнотою, ніж «столичні», львівські, а при всьому тому національний, русино-український бік їх народовства стоїть вище всякого сумніву.

Женева, 30 юня 1889.