– По-латинському, – каже.
«Praktisch und wissenschaftlich!»[30] – подумав я на панславістичній мові.
В Києві на двірці не тілько не було ніякого гр[афа] Уварова, але й нікого з членів господарського комітету з'їзду, ні бюро для свідомості гостей. Навіть д. Пл[ощанський] притих і згодивсь проїхати зі мною в університет, щоб там довідатись про те, куда їм удатись. Там теж ніяких вказівок не було, окрім того, що в 11 год. буде отвертий з'їзд. Тоді я порадив гостям їхати до готелів, про котрі читав у газетах, що в них замовлені городською думою нумери для членів з'їзду, записав їм імена готелів, оддав свою коляску, і ми розпрощались досить добродушно.
Через кілька годин, при отворенню з'їзду в університетській залі д. Пл[ощанський] пройшов повз мене не поклонившись, тоді як товариш його стискав мені руку і потім зробив навіть візит. Коли я оддав візит, то застав галицького вченого за роботою перекладу свого реферата з латинського на російське. Інакше, звісно, бути не могло. На засідання з'їзду оба галичани приходили рідко. Реферат читав молодший по-російському зовсім чисто, хоть з акцентом; очевидно, йому хто-небудь виправив його переклад. Так в половині з'їзду чую, що гр[аф] Уваров каже одному вченому, мойому близькому приятелю:
– Як не соромно Др[агомано]ву, що він їздив у Галичину підбивати тамтошніх русинів, щоб вони не ходили в Київ на арх[еологічний] конгрес? {На ділі я писав кому міг, щоб приїздили якнайбільше та привозили реферати, щоб було читано й по-нашому. Та з українофілів ніхто не поїхав, окрім О. Т[ерлецького], і то без реферата.}
Приятель мій і очі виставив.
– Та Др[агоман]ов і не був у Галичині цього року.
– Як не був? – каже Уваров. – Він і приїхав з Галичини вкупі з Площанським.
Приятель, котрому сцена в вагоні була відома, взявсь за боки.
– Приїхав, – каже, – і з курйозами, та тільки з Козятина, а не з Галичини.
– З якими курйозами? – Той розказав. Гр[аф] Уваров перше сміявсь, а далі каже:
– Однако, что черт знает что такое, так врать! Меня самым положительным образом уверяли, что Драгоманов был в Галиции и отговорил многих русинов ехать в Киев…
З'їзд кінчавсь… Члени вирядились на археологічну екскурсію по Дніпру, що взяло два дні. Вернувшись, довідуємось, що в Києві случились арести, а в других місцях ще більше… То були арести тих соціалістів, з котрих через роки судилось 193, а наарестовано було 1400 чоловіка. Хоч у Києві було всього 5-6 арестів, та все-таки сум найшов і на членів з'їзду. Всі поспішались кінчати. Через два-три дні після перших арестів у «Киевлянине», котрий лютувавсь на з'їзд через те, що українські реферати мали видиму пошану, появивсь лист д. Площанського з плачем на Київ як на головний центр нігілістично-українофільсько-полонофільської пропаганди в Галичині, а найбільш на одного «известного своєю злонамеренностью киевского корреспондента «С[анкт]-Петерб[ургских] ведомостей» и «Вестника Европы». Здибую я гр[афа] Уварова.
– Вы, надеюсь, не будете отвечать на письмо Площанского, – каже.
– А почему же? – питаю.
– Да ведь он непроходимо глуп!…
– Не беспокойтесь, не буду! – кажу… {Треба сказати, що під екскурсію на пароході по Дніпру гр[аф] Уваров мав зо мною довгу розмову – щось годин зо дві, про речі українські і слов'янофільські, про мої статті в «В[естнике] Евр[опы], між іншим, і про галичан. Він виставляв мені на вид, що не поділя всіх поглядів моск[овських] слов'янофілів, що навіть в 1867 р. навмисне виїхав із Москви в часи етнографічної виставки, щоб не бачити, як західні слов'яни і москвичі дурили одні одних, наполовину наївно, наполовину свідомо; що ще менше хвалить політику обрусенія. (Тут він мені розказав історію з Краківською академією і т. п.) Казав навіть, що більшу половину поглядів моїх, виложених у статтях в «В[естнике] Евр[опы]», він сам поділя. Але, каже, Ви міри не знаєте, особливо критикуючи других… Вам мало розбити, Ви хочете добити людей, показати, що вони цілком дурні, навіть тоді, коли й так видно вже, які вони.}
Через день-два з'їзд скінчивсь… Зайшов я ненароком в одно кафе на Крещатику; читаю газету. Коли входить пр[оф.] Леже, пильно дивиться на мене, а далі каже по-італійському:
– А Вас не арештували?
– Як бачите, – кажу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Австро-Руські спомини (1867-1877) » автора Драгоманов Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта“ на сторінці 6. Приємного читання.