Розділ «ЕПІЛОГ»

Ох, що я бідолашний обжалувать маю:

В добрі такім великім утрату приймаю.

Я не хотів помислить в минулії годи,

Про всі житейські кола, остатні незгоди.

Хоч бачив часто інших, коли їх ховали,

Землею і камінням в гробах закидали,

Але я не карався – чужа то пригода,

А не моя бувала тодішняя шкода.

Злу раду своїх друзів я легко приймав

І на гака страшного нарешті упав.

А молодість? Яке там! Вона вельми милить

І під косу смертельну однаково хилить —

Тож голова, мигнувши, одразу спаде,

Як із косою раптом костиста прийде,

Їй Практик ніпочому, і Юстініана

Геть посікла, хоч право пізнав непогано.

Не дбає про бурмистри і їхні лавники,

Поламує підпискам і писарям шики,

Ніде не озирнеться – хай сейм, трибунали,