Розділ «ШІСТНАДЦЯТИЙ»

Покинь уже, Дружино моя, ляментувати,

Не треба наді мною сліз більш виливати,

Дай тіло моє мертве в землі поховати,

Щоб Божого там суду я міг почекати.

Ти ж знаєш: із нас кожен, хто родиться в світі,

Померти конче мусить – даремно гордіти.

Я був колись між люду на світі у славі,

А зараз усіма я покинутий навік.

Діла самі лишились – іду до Судді я,

За душу помолися, Дружино, волію.

Пригадувати будеш, про себе пам’ятай,

Що теж умерти мусиш – таке не забувай.

З тобою я довічно уже розлучаюсь,

Коханая Дружино, і з жалем прощаюсь.

В підземний край я тілом іду почивати,

Хіба на суді зможем зійтись. Оглядати

Почнемо, хто що сіяв – оте і пожнемо,

А в нагороду небо чи пекло візьмемо.

Бай, Боже, нам з собою одно одне зріти