Розділ «П’ЯТНАДЦЯТИЙ»

Чесна Жінко, не дивно – себе обливаєш

Ти слізьми і од жалю уся умліваєш,

Бо утратила свого упряжця ти милого,

Королю й Посполитій всій Речі зичливого.

Його мужності завше-бо турчин, татарин

Острахався, бо звідав міцні його вдари.

У людей через нього і ти була ясна,

А тепер твоя свічка яскрава погасла,

Друг з тобою навічно уже розлучився,

Богу й війську в опіку тебе доручивши.

Жий набожно вдовою, в чесноті буть тверда,

За що в Бога і в люду візьмеш милосердя.

Бог є сиротам батько, суддя є вдовам,

Покара, коли кривду чинитимуть вам.

Григорій Кондратовин