Розділ «ЕПІЛОГ»

Людського серця, котре жило у весіллі.

Геленові пігулки також не зарадять,

І доктор, і сиропки нічого не зладять,

Вже лікарів даремне посильне старання,

Як смерть своє вчиняє бува замішання.

Хай таляри у скринях – та не пособляли

Ні важнії шкатули, ані португали.

Ніщо не допоможе людині у тому,

Із них збирати користь дається живому.

При смерті чоловіка усе покидає,

Хоч повну в цьому світі ціну воно має.

Іде із ним хіба що життя богобійне,

Яке йому сумління витворює вільне.

Того всього, ох, Пане, нелегке пізнання,

Що вітром було в світі моє проживання.

Але тепер дізнався, як жити у світі,

Щоб, вийшовши зі світу, таки не тужити.

По смерті мене ледве і приятель милий

Стерпіти зможе в домі в малій хоча б хвилі,

А як мене діткнеться своєю рукою,