Розділ «ДIЯ П’ЯТА»

Євфросина. Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.

Оленка (прислухається, встає з стiльця й кричить). Ой, як вiн мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цiлував мої брови! (Ридає й падає на стiлець).

Євфросина. Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були Всi. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Гострохвостого). Нащо ви зачiпали мене, коли мали iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiгає по сценi). Я цього не знесу, не прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плює в вiчi Гострохвостому). Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього часу i довiку!

Сидiр Свиридович (приступає до Гострохвостого). Вон! Вон з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!

Євдокiя Корнiївна. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!

Горпина Корнiївна. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну роботу!

Гострохвостий. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер плюєте на мене, виганяєте з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що їв вашу погану стряпанину!

Євдокiя Корнiївна. Моя погана стряпанина!

Горпина Корнiївна. Моя погана стряпанина!

Євдокiя Корнiївна. Мою стряпанину їли не такi пани, як ви, та й тi хвалили! Мої паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина!

Гострохвостий. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович душив ним своє горло.

Євдокiя Корнiївна й Горпина Корнiївна. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.

Гострохвостий. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь мiщанку, якусь Оленку… Що менi Кожум’яки? Нащо менi здалися оцi кожум’яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять Євфросин, кругом обкованих золотом; завтра поїду вiнчатись отут попiд вашим двором, щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!

Сидiр Свиридович, Євдокiя Корнiївна, Горпина Корнiївна i Євфросина. Вон з двору! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр’ї. (Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступається до хвiртки).

Гострохвостий. (трохи подається назад до хвiртки). Чого ви приступаєте до мене? Ви думаєте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалiв, вiзьму силою Євфросину й повiнчаюсь.

Євфросина. Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiгає по сценi). Я думала, що вiн чоловiк розумний i благородний, а вiн швець, а вiн прахвост!

Гострохвостий. Я швець? Якби на вас не дiвочий убiр, я б вам дав знати шевця.

Євфросина. То. вiн смiє таке на мене говорити! Вон!

Гострохвостий. (тихо). А сто чортiв на його голову! Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда! Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко зiтхає).

Всi. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то киями будемо ганяти!