Розділ «ДIЯ ЧЕТВЕРТА»

Свiтлиця Рябкова.

Сидiр Свиридович сидить коло стола й позiхає, хрестячи за кожним разом рота.

Вечiр.

ВИХIД 1

Сидiр Свиридович i Євдокiя Корнiївна.

Сидiр Свиридович (позiхає й хрестить рота). Ой господи, помилуй мене, грiшного раба свого! (Знов позiхає й хрестить рота). Пху, чого це я так позiхаю?

Євдокiя Корнiївна (позiхає й хрестить рота). Оце! Ти позiхаєш, а я за тобою!

Сидiр Свиридович (позiхає й хрестить рота). Пху на тебе, сатано! Позiхнув так, що трохи не роздерся.

Євдокiя Корнiївна (позiхає й хрестить рота). Пху! Не позiхай-бо, бо й я рот собi роздеру.

Сидiр Свиридович. Оце, не позiхай та не позiхай, бо й вона позiхає!

Євдокiя Корнiївна. То затуляв би рота, а то так негарно дивитись… що й…

Сидiр Свиридович. Ати думаєш, що менi гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?

Євдокiя Корнiївна. От i вершу… З которого це часу стала верша з мого рота?

Сидiр Свиридович. Та хiба ж вже й не час! Що то тi жiнки за мудрий народ! До смертi збирала б губи на оборочку.

Євдокiя Корнiївна. Пху! Пху! Аж треба одплюнутись, таке верзеш. Чи не вередуєш ти оце знов?

Сидiр Свиридович. Нечиста його мати знає, може, й вередую. Здається, хочеться чи чаю, чи горiлки.

Євдокiя Корнiївна. Про мене, пий чай, тiльки не пий горiлки, бо Євфросинка буде сердитись, як побачить.

Сидiр Свиридович. Ой, не пити менi хочеться; здається – їсти, та не знаю, чи солодкого, чи кислого; чи хвигiв, чи солоних огiркiв? Як тобi здається?

Євдокiя Корнiївна. А як же менi про те знати? Хiба в мене твiй рот?