Розділ «ДIЯ П’ЯТА»

Горпина Корнiївна (кидається до дочки). Вбили моє дитя, вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, нiж мала терпiти таку напасть од своєї рiднi! Серце моє, дитя моє! (Плаче).

Всi. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?

Євдокiя Корнiївна (плаче). О боже мiй милостивий! Десь покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за вiщо! I хто ж його знав, що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидiр Свиридович, я б зроду не пристала на те сватання. А то Сидiр Свиридович носився з Свиридом Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився до такого лиха… (Втирає сльози).

Сидiр Свиридович. Еге, носився, доки не доносився. Сама цяцькалась с Гострохвостим, не знала, де й посадити, чим приймати, а тепер назад нашi! А хто ж, як не ти, сидiла цiлий вечiр, роззявивши рота, та слухала теревенi Гострохвостого?

Євдокiя Корнiївна. Я слухала теревенi Гострохвостого, ще й рота роззявляла?.. Цього я вже не знесу, та ще й при людях. Тепер повертай своїм розумом, коли набрався його од Гострохвостого.

Гострохвостий. Що це за напасть! Говорять про мене при менi, неначебто я десь за Андрiївською горою або за Днiпром.

Сидiр Свиридович. Годi тобi, Євдокiє Корнiївно, допiкати менi до живого серця! Сама трохи не вiшалась на шию Гострохвостому разом з дочкою, а тепер я ще й винен.

Євдокiя Корнiївна. А це що далi буде! Так розходився, так розходився, що вже й не знаю, що далi буде. Все я винна, а не вiн. Виплутуйся собi i дочку виплутуй, я готова i в хату йти.

Сидiр Свиридович. Добре, їй-богу, добре! А як i я пiду в хату за тобою, то що буде?

Євдокiя Корнiївна. А хiба ж я знаю, що буде! Були надворi, а то будемо в хатi, от що буде! Ти в нас хазяїн, ти в нас голова: роби як знаєш.

Сидiр Свиридович. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвiст же?

Гострохвостий. Сидоре Свиридовичу! Коли почали дiло, то треба якось кiнчати. Прибiгла одна баба й держить нас усiх отут, неначе привела з собою вiйсько!

Сидiр Свиридович. Не баба прибiгла, а наша сестра! Говорiть, та й мiру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не пускає. Робiть, як самi знаєте.

Гострохвостий. Я кажу йти.

Горпина Корнiївна. Ба не пiдеш, бо не пущу!

Гострохвостий. Я кажу йти!

Сидiр Свиридович. А я кажу нi!

Євдокiя Корнiївна. Коли ти кажеш нi, то й я кажу нi, бо ти в домi голова.

Сидiр Свиридович. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя.

Євдокiя Корнiївна. Еге, i я не хочу мати такого зятя.