Розділ «ДIЯ ЧЕТВЕРТА»

Сидiр Свиридович все нюхає табаку й прикашлює.

Гострохвостий. Сидоре Свиридовичу i ви, Євдокiє Корнiївно! Я переговорив з вашою розумною дочкою Євфросиною Сидоровною про одну дуже важну рiч, про котру ви вже, певно, знаєте. Я хочу женитись з Євфросиною Сидоровною, i вона вже дала менi своє слово, а тепер прошу й вас, як батька й матiр, чи згодитесь ви на те?

Сидiр Свиридович. Як моя дочка Євфросина Сидоровна так хотять, то нам, старим, нiчого перечити.

Євдокiя Корнiївна. Еге… нiчого перечити. Я ж кажу, нiчого перечити.

Сидiр Свиридович. Тiльки, тiльки… менi казала звiсна на ввесь Печерська брехуха Меропiя i цiлосвiтня брехуха башмачниця i пiдбрехачка бублейниця… нiби ви посватали Оленку: так нам якось нiяково одбивати жениха од Оленки.

Гострохвостий. Сидоре Свиридовичу i ви, Євдокiє Корнiївно! Ви самi сказали, що то за люди Меропiя, башмачниця й бублейниця. Може, я вам не до вподоби, а ви тiльки Оленкою хочете мене одiпхнути?

Сидiр Свиридович i Євдокiя Корнiївна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми кращого жениха не хочемо для Євфросини, як ви, Свириде Йвановичу.

Гострохвостий. Коли так, то кланяюсь вам низенько i дякую вам за ваше слово. (Цiлується тричi з Сидором Свиридовичем i Євдокiєю Корнiївною). Об iнших рiчах я пришлю сватiв поговорити хоч би й завтра.

Сидiр Свиридович. Хоч i сьогодня! Я не ворог своїй дочцi. Що в мене в скринi, то все Євфросинине.

Євдокiя Корнiївна. Все Євфросинине: аж чотири шовковi сукнi, та ще й дорогi: по три карбованцi за аршин сама платила; п’ять пар черевикiв на таких високих закаблучках…

Євфросина. Годi вам, мамо!

Євдокiя Корнiївна. Що правда, то не грiх.

Гострохвостий. (тихо). Одначе з тих закаблукiв та черевикiв мало користi! (голосно). Придбали ви своїй дочцi, мабуть, дещо й лучче од черевикiв.

Євдокiя Корнiївна. Чого в моєї Євфросини тiльки нема! Одного золота накупили…

Євфросина. Годi-бо, мамо! Є ж охота розказувати!

Сидiр Свиридович. Про мене, хоч i до зару – чин. За мною дiло не стало. Тiльки, мабуть, у нашої Євфросини й золотого персня нема. Вона така молоденька! Об тiм ще й не думала й не гадала.

Євдокiя Корнiївна. Де там нема! Ще позаторiк купила.

Сидiр Свиридович. Коли є перснi, то й помiняйтесь, дiти, нехай ми, старi, на старостi лiт натiшимось вами.

Євдокiя Корнiївна виносить з кiмнати перстень i надiває Євфросинi на палець; Гострохвостий i Євфросина мiняються перснями.

Сидiр Свиридович. Коли так добре склалося дiло, то й за могорич. Покликати б, стара, сестру Горпину.