Розділ «ДIЯ ЧЕТВЕРТА»

Гострохвостий. (як опечений). Ой, не треба! Вони з Оленкою тепер натомились: мабуть, вже сплять.

Євфросина. Неначе зроду не бачили тiтки! Сказати правду всiм у вiчi, менi б не хотiлось, щоб моя тiтка була на моїм весiллi. Вона тут нашуробурить так, що менi буде сором перед моїми пансiонськими подругами.

Гострохвостий. Який у вас великий розум. Євфросино Сидоровно! Я тiльки стою та дивуюсь, витрiщивши очi. Отак i менi здається, як вам. Чи не можна б було нам повiнчатись хоч би i сiєї недiлi, щоб Скавичиха i не прочула про те?

Сидiр Свиридович. Трохи буде швидко. Та треба ж i дочцi сукню бiлу пошити.

Євдокiя Корнiївна. Вже готова й сукня, й бiлi черевики купила я сама. Тiльки взяти в лавцi бiлi трясучки на голову та дещо до сукнi попришпилювати, та хоч i завтра до вiнця.

Гострохвостий. Ото й добре! То й повiнчаємось у недiлю.

Всi. Хоч i в недiлю. Нiчого нам одкладати.

Завiса падає