Розділ «ДIЯ ЧЕТВЕРТА»

Сидiр Свиридович. Де ж пак не бiдкатись?

Євдокiя Корнiївна. Де ж пак не бiдкатись! Коли б ти знала… та не хочу казати… Кажи вже ти! (До Сидора Свиридовича).

Сидiр Свиридович. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як колода: нiяк не повернеться.

Євфросина. Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося? Певно, щось таке, що доброго слова не варто.

Сидiр Свиридович. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже мiй!

Євдокiя Корнiївна. Тут забiгали до нас аж три куми Горпини Корнiївни та казали, що на iменинах у Горпини Корнiївни був Гострохвостий…

Євфросина. Був Гострохвостий! А як вiн смiв там бути, не спитавшись мене? Потривай же, мосьє Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!

Сидiр Свиридович. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав Оленку.

Євфросина. Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!

Сидiр Свиридович. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили, а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилiтали та брехали… трохи не побились отам, на порозi.

Євфросина. Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними, то я б не пойняла їм вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий посватав Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться).

Сидiр Свиридович. Ха! Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!

Євдокiя Корнiївна. Євфросинко! Як ти страшно смiєшся! Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутнi засмiєшся! Не смiйся!

Сидiр Свиридович. Не смiйся, коли смiшно. Ха-ха-ха! (Смiється).

Євфросина. Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона, мабуть, тiльки очима клiпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Падає на канапу й задумується). А що як правда! Оленка гарна… А що як правда! Не дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до неї. Вже вiн не дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мосьє Гострохвостий! Попаду я тебе на свої зуби!

Сидiр Свиридович. Не журися, серце Євфросино! Хоч Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту, що в вiкнi.

Євфросина. Ой боже мiй, ще й допiкають.

Євдокiя Корнiївна i Сидiр Свиридович. Оце, боже мiй!

Євфросина (встає й ходить по хатi). Ой, не допiкайте менi, дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.

Євдокiя Корнiївна виходить у пекарню, Сидiр Свиридович виходить до кiмнати.