Розділ «ДIЯ ЧЕТВЕРТА»

ВИХIД 7

Євфросина сама. Ходить по кiмнатi й думає.

Євфросина. Чи вже оце Оленка причарувала його своїми чорними очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його… Чи вже ж у неї очi темнiшi, брови чорнiшi, лице бiлiше, нiж у мене? (Дивиться в дзеркало). Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi шнурочки, очi блискучi… Ой серце моє, серце моє! Нащо ж вiн приворожив моє серце своїми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними солодкими словами… (Падає на канапу й плаче. Схоплюється з канапи).

Покинув мене для простої мiщанки, для перекупки, для дочки Горпини Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру – не подарую! (Бiгає по хатi). Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я – Євфросина Рябкова, а не якась Оленка Скавичiвна. (Бiгає по хатi).

ВИХIД 8

Євфросина i Євдокiя Корнiївна.

Євдокiя Корнiївна (виглядає з пекарнi). Євфросино! Євфросинко! Гострохвостий йде! Їй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить).

ВИХIД 9

Євфросина сама.

Євфросина. Iде! (Тривожно). Що ж менi робити, як iз ним говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на моє щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов, а вона вхопила книжку, лягла собi на диванi та й читає, та й читає, i не дивиться на його. Потривай же, мосьє Гострохвостий! Виварю я тобi воду. (Хапає книжку й лягає на диванi).

ВИХІД 10

Євфросина й Гострохвостий.

Гострохвостий. Добривечiр, Євфросино Сидоровно!

Євфросина мовчить i читає.

Гострохвостий. Добривечiр вам! Низенько кланяюсь вам, Євфросино Сидоровно, аж до сирої землi! Що це ви читаєте? Певно, щось дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (Сiдає коло Євфросини й заглядає у книжку). Єруслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна книжка, коли ви не можете одiрватись! (Заглядає в книжку). Дуже вчена, дуже ласа рiч! (Встає й ходить по хатi). Як же ваше здоров’я, ваше драгоцiнне здоров’я, Євфросино Сидоровно!

Євфросина мовчить i перегортує листки.

Гострохвостий (знов сiдає й заглядає в книжку). «Прекрасный Еруслан Лазаревич»… Дуже вчена рiч. (Встає й заглядає в кiмнату, в пекарню й кашляє. Тихо). Е! Щось тут та є! Читає та читає, й слова не промовить до мене! Чи не знає вона, що я оце гуляв у Горпини та й дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс сюди звiстку? Не сама ж Горпина або сорока на хвостi! (голосно). Євфросино Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши у вас в гостях?

Євфросина схоплюється й ходить по хатi.

Гострохвостий встає, падає на канапу й затуляє очi руками.

Євфросина. Химко! Химко! Йди сюди та накури в хатi пахощами, бо так i тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тiтка Горпина тiльки що вийшла з хати. Пхе! Пхе!