TextBook – Ой, нещаслива ж твоя доля, дочко! Нещаслива твоя доля! – захитала головою i мало не заголосила баба. – Та вже ж везуть твого Зiнька, везуть його в город до тюрми!..
– Зiнька?.. В город?.. До тюрми?.. Що це ви кажете, бабо?
– Правду, серденько, правду! Уже й конi запрягають, везуть його… бо виявив слiдчий, що Зiнько Грицька вбив.
– Брехня! Це брехня! – скрикнула Гаїнка.
Вiдра брязнули додолу, а вона сама полинула вулицею.
Бiгла до волостi. «Уже конi запрягають, везуть-везуть…» – це тiльки було в неї в головi i било в голову, як молотом. «Перейняти!.. Перейняти, щоб не повезли!.. Щоб поспiти!..»
Бiгла так, що люди лякались, побачивши її, та вона того не помiчала.
Ось видко волость… он рундук… он пiдвода перед рундуком… люди… Зiнька нема…
Вже добiгла до рундука, як його побачила: виводили з волостi з iзв'язаними назад руками.
Кинулась до його, припала, обвилась коло його, мов хмелиночка. Дух перебивало, не здужала говорити, аж поки змоглась:
– Що це? Нащо це? Зiнечку, за що це?
– Кажуть, що я Грицька вбив… Везуть… в острог…
– Неправда, неправда!.. Ти не вбив Грицька… Нi, я знаю, що не вбив!.. За що ж тебе?.. Так не можна!.. Зв'язали… Нi, не можна. Я розв'яжу!..
I вона почала розв'язувати йому руки.
– Геть, молодице, не чiпай! – сердито вiдштовхнув її десятник.
Зiнько стояв блiдий як крейда, не можучи промовити слова. А вона пручалась в руках у десятника i казала все тим задиханим тихим голосом, мов упевняючи кого:
– Не можна ж!.. Не можна ж так!.. Треба розв'язати!.. Пустiть мене!.. Я розв'яжу… Йому треба додому… Швидше пустiть мене!..
– Одведiть її геть! – почула Гаїнка чийсь голос i побачила на рундуку якогось пана. Зрозумiла, що це його тут сила й воля. Вихопилась з десятникових рук i пiдбiгла до пана. Зупинилась перед рундуком i, дивлячись до пана вгору, говорила:
– Паночку, лебедику мiй!.. Ви ж бачите, Зiнько ж не винен… Ви ж знаєте, – вiн же не такий, щоб це зробив!.. Його треба пустити, – нащо вони його зв'язали?
Благала тихим голосом, говорила, як дитина до великих, просячи не карати, змилуватись.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під тихими вербами» автора Грінченко Борис на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 41. Приємного читання.