– Нi, як коли… А чуєш? Он на селi спiвають. Вони вже пiдходили до села, i вiдтiля справдi чути було дiвочi й парубочi спiви.
– Весело їм… гуляють!.. – промовила Гаїнка.
– Може, й тобi хочеться до їх? – спитався Зiнько.
– Ой, нi! – вiдказала, хитаючи головою. – Як я з тобою, дак менi вже нiчого не хочеться.
I вона, iдучи, притулилась до нього ще дужче.
– Справдi? – спитав Зiнько. – А буйного доброго намиста, такого, як у Горпини?
Вона не зараз одказала…
– Буйного доброго намиста таки трошки хочеться…
IV. НА ВУЛИЦI
Вони ввiйшли в село. Темнi верби й садки дрiмали над хатами, а осяянi вiконечка весело всмiхалися з-пiд чорних стрiх i кидали впоперек вулицi яснi смуги свого бiластого свiтла. Пiд однiєю хатою зiбралася купа дiвчат та парубкiв, чути було веселий гомiн.
– Зiньку, ти? – озвався голос iз тiєї купи, i висока постать вийшла з неї.
– Я, Васюто, вiдказав Зiнько. Васюта, Зiнькiв товариш, пiдiйшов до їх.
– А я заходив до тебе, – думав, сьогоднi почитаємось… аж тебе нема.
– На пасiцi в дiда Дороша були.
– Ще й одну штуку хочу тобi сказати.
– Кажи!
– Нi, зараз не хочу. Приходь завтра ввечерi до Карпа, i я там буду, дак i поговоримо.
– Гаразд. Бувай здоров!
– Бувай!
Гаїнка з Зiньком пiшли далi вулицею, а Васюта вернувся до товариства. Там чути було регiт та крик: усi смiялися з Микитиних вигадок. Микита Тонконоженко, Денисового кума Терешка син, верховодив тепер помiж парубками, вiдколи вернувся з города. Рокiв iз п'ять вiн там був, бо як вивчився в школi та пiдрiс трохи, то зараз його батько туди вiддав. Жив там i за сторожа, i за прикажчика, та якось прошкапився: щось продав iз бакалiї нишком од хазяїна, собi грошi приховавши, а хазяїн довiдався та й прогнав. Поблукавши по городу без служби, вернувся до батька. Дома нiчого не робив i до хазяйства не брався.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під тихими вербами» автора Грінченко Борис на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 19. Приємного читання.