Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

– Штука менi йому одказать! Как би одказав, то й носом би землю зарив, да не стоїть з'язуваться з усяким каким-нiбудь!..

– А знаєте, хлопцi й дiвчата, – не вгавав Васюта, – я навчився нової пiснi, та й ловкої!

– Ану-ну! Якої? – загомонiли всi, цiкавi на нову пiсню.

– Слухайте ж! Я буду спiвати, а ви розбирайте добре, бо це пiсня городська, дак гарна. Ех, бiс його батьковi! Нема в мене двох кишень у штанях, – нiкуди обох рук позакладати!.. Ну, та дарма, – гаразд буде й так! Ну, роззявляйте роти та слухайте!

I вiн почав триндикати:

Закладає руки в бруки

Та й говорить, што вон пан, –

Розсмотрiвшись хорошенько –

Настоящий шарлатан!

– Ха-ха-ха! – загаласувала вся купа, а Микита аж затрусився.

– Ти будеш менi шарлатана притулять? – скрикнув вiн i кинувся до Васюти з кулаками.

– Тю-тю на тебе! Оханись! Та вiн несамовитий!.. Свят! свят!.. – казав Васюта, поступаючись назад та хрестячи Микиту. – Чого ти до мене причепився? То ж не я, то ж пiсня моя!.. А ти її й до себе тулиш? Де ж таки? Хiба ж воно на тебе похоже? То ж про пана, чи пак про шарлатана, а ти ж мужлай репаний, такий самий, як i ми, тiльки що, знаєш, iзверху тiєю ваксою помазаний, – отiєю чорною, що смердить так, що й носа не навернеш.

– Мовчи! – скрикнув Микита, все стоячи з затисненими кулаками, але не зважуючися вдарити, бо й у Васюти були незгiршi.

– Ой-ой-ой! Уже занiмiв! – i Васюта затулив рота рукою… i враз крикнув: – Гвалт! Горить!..

– Де горить? Де? – заметушилася перелякана молодiж, ладна вже бiгти на пожежу.

– Паджак з iскрою горить!.. Уся вулиця гримнула реготом.

– Пху на тебе, собако паршива! – крикнув Микита, одвернувся й пiшов на другий бiк гурту, а Васюта репетував:

– Стривай! Стривай! Гаситимем!.. Iскри розгоряються!..

– Нi, не здержить Микита проти Васюти, – казали парубки. – Проти всiх здержить, а проти тебе, Васюто, нi.

А з Микитою тим часом оддiлилося кiлька парубкiв i пiшли гуртом на другу вулицю.