TextBook – Вот, мене хороше место ждьоть, а я буду в гною руки паганить!..
Батько сам потурав тому:
– У мене син образований!
Сам робив, а «образований» син лежав пiд грушею, дожидаючися, щоб грушi самi в рот падали. Зате дивував Микита всiх на вулицi своїм убранням: чоботи «бутiлками», штанцi-галанцi вузенькi, сорочка ситцева червона навипуск, ще й поясом синiм з китицями пiдперезана, а зверху ще й «паджак з iскрою», так вiн сам його звав.
– Яка ж у йому iскра? – питалися промiж себе дiвчата.
– А що рябенький…
З себе Микита був здоровий, червонопикий, а на язик – гострий, кожному забивав баки. Над парубками верховодив, бо однi вподобали його «образованость» та що вiн їх часто напував горiлкою, а другi боялись його здорових кулакiв. Тiльки Васюта нiяк його не шанував i часто глузував iз його, i за те Микита ненавидiв без мiри не то самого Васюту, а й усiх, хто з їм приятелював.
Тепер Микита стояв серед гурту парубкiв, у боки взявшись, одставивши ногу, ще й виляючи носком, i патякав:
– Ну й баба ета Гаїнка! Ну прямо така, што умєсто сахару чай би з нею пiл.
– Хах-ха-ха! – реготалися парубки.
– Їй-бо – не я буду, одоб'ю її в етого дурака Зiнька.
– Тю на тебе! – озвавсь якийсь парубок. – Вона ж чуже подружжя!
– Вот – пустяк униманiя, нуль обращенiя! Какое нам до етого дело? Аби мiнє понаравилась, моя буде! Це по вашому, сельскому, дак нiкак нiльзя, ще й нiвозможно, а в городi – го-го! Там, брат, кажна бариня свого любовника ймєїть i даже не то што баринi, а й горнишнi, й кухарки. Менi один лакей знакомий росказувал. Дiла – первий сорт!
– Дак це ти i в нас, чи що, хочеш таке завести? – спитав Васюта, ставши проти його.
– А тобi што за дєло? Хоч би й хотiв! Што ж ти мiнє – переп'янство йздєлаєш, чи как?
– Я тобi якогось там переп'янства не робитиму, а коли ти ще раз так озвешся за Гаїнку, дак i зуби визбираєш! – сказав сердито Васюта.
– Хто – я? Хi-вва! Бальшая бариня твоя Гаїнка! Наплювать менi! Не таких видали!
– Да й тi на вас плювали! – доточив Васюта, починаючи вже своїм звичаєм глузувати. Парубки й дiвчата зареготалися.
– Оце дак утяв! А ну, Микито, а ну – одкажи йому.
Микита позакладав руки в кишенi в штани, вiдкинув голову назад i промовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під тихими вербами» автора Грінченко Борис на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 20. Приємного читання.