Розділ «ДIЯ ДРУГА»

Л у ч и ц ь к а (чита). Що-о? Що? "Без вас зовсiм свободно обiйтись можна. З Квятковською пiде увесь репертуар… щоб тiльки ви заявили…" Я кручу та деру носа?

К у л i ш е в и ч. Що вiн, белени об'ївся, чи що?

Л у ч и ц ь к а (чита). "Ви за чужою спиною тiльки й турбуєтесь своїми сердечними справами" (Рве листа). Та як вiн смiє таке писати? Яке право має мене ображати? Я ще мало труджусь, я ще мало дбаю? Шкуру з м'ясом здер! (Нервово плаче).

К у л i ш е в и ч. Голубонько! Заспокойся, плюнь на його! Хiба ти у його служиш, хiба йому чим повинна? От проклятий! Ще менi такого листа нав'язав! Коли б знала, кинула б йому в вiчi! Це його Катря пiдстроїла.

Л у ч и ц ь к а. Не може бути… Вона тут жаловалась…

К у л i ш е в и ч. Вiр отiй пройдi!

Л у ч и ц ь к а. А, все їдно! Скажи йому, – я не можу писати, – що я кидаю сцену: хай роздає ролi кому хоче… а хай до мене своїми брудними руками не касається…

К у л i ш е в и ч. Марусю, бога ради, що ти? Ти ж обездоліш Безродного, безневинного чоловiка.

Л у ч и ц ь к а. Є всьому мiра: не можу ж я таких образ зносити.

К у л i ш е в и ч. Цього не буде, швидше полетить Котенко…

Л у ч и ц ь к а. Боже мiй! Життя своє оддаєш, кров точиш по краплi – i така вдяка!

К у л i ш е в и ч (обнiма). Голубонько, рiднесенька! Та я сама йому за тебе очi видеру… ось побачиш! Я зараз до Безродного. (Виходить).

Л у ч и ц ь к а (по виходi). Няню! Дайте менi краплi… там на столику…

В И Х I Д  Х

Лучицька i Палажка.

П а л а ж к а (подає). Знов не гаразд?

Л у ч и ц ь к а. Тут дадуть i оправитись?

П а л а ж к а. Та плюнь ти на них, давно кажу… Ось, я й забула, тобi, квiточко, лист… (Шукає довго).

Л у ч и ц ь к а. Од кого ще? (Одставля краплi, не пивши). Од Антона Павловича? Ой, що вiн? (Розрива трясущими руками). Од його! (Чита). Якi палкi слова… вогнем писанi… займають серце… зневажене, розшарпане… яке всяк ображати може!.. Няню, яка я безталанна! (Припада до неї, рида).

П а л а ж к а (тривожно). Що з тобою, зозулечко? Чого плачеш? Ох, господи! Образив, чи що?