Розділ «ДIЯ ДРУГА»

К в i т к а. Над силу…

Л у ч и ц ь к а. А менi б то за жарт??

К в i т к а. За що ж? Нащо ж?

Л у ч и ц ь к а. Щоб не пiти за вiтром… (Силкується перемогти себе). Нема у нас мови… все мертве…

К в i т к а. Стiйте, не женiть мене…

Л у ч и ц ь к а (опускається в крiсло). Сiдайте, Антон Павлович!

К в i т к а (по паузi). Якi ви стали супокiйнi, самовладнi…

Л у ч и ц ь к а. Пора; багато пережилося, багато перемучилось, багато перетлiло на попiл…

К в i т к а (зложив обидвi руки). Єдиная, єдиная!

Л у ч и ц ь к а. Ви знову…

К в i т к а. Я… я… зараз… (Закрива руками очi). Даруйте… несила… (П'є воду i з сльозами в голосi). Тепер тiльки… я зрозумiв, що ви для мене i свiтло, i радiсть, i щастя! Без вас – темрява… Я не здолаю бiльше… У мене горить все… Майте жалiсть! Ох, для чого доля звела мене з вами?

Л у ч и ц ь к а (нарочито дражливо). Для чого ви одiпхнули ту долю? Я тодi була дитиною, ймовiрною, щирою, i, свiте, як я вас любила, кохала! Ви для мене богом були, якому я молилась, перед яким падала ниць… Скажiть ви менi тодi одне тепле слово, i я б за вами на край свiту побiгла, рабою б вашою стала. А тепер я не та: я втратила яснiсть i вiру, я напилася отруйних слiз… Я, нарештi, пiзнала нове життя, повне i обов'язкiв високих, i широкої втiхи…

К в i т к а. Даруйте, простiть, забудьте! Чи я розумiв тодi що? Ну, був обурений гордощами, слiпий був, божевiльний, безглуздий; думками за хмари лiтав, шукав якогось дурману, ганявсь за примарами… i постерегти не змiг, що в польовiй квiточцi – всi пахощi життя, вся краса миру, вся божа правда!

Л у ч и ц ь к а. Не те… а не постерегли ви серця, яке б за вас i в вогонь, i в воду пiшло… А! Що там згадувати? Боляче тiльки, що ви одсахнулись вiд мене так згорда!.. А! Як боляче!

К в i т к а. Або простiть, або убийте одразу! Не карайте тiльки ганебою.

Л у ч и ц ь к а. Я не караю вас, я не серджусь… я навiть вам вдячна, сердечно вдячна: вам тодi легко було мене i згубити… Я себе не тямила, дитиною була.

К в i т к а. Марiє Iванiвно! Марусе! Зоре моя! Не катуйте мене своїм холодом! Не топчiть ногами!..

Л у ч и ц ь к а (ламає руки). Боже мiй! Iдiть, iдiть! Я молю вас… У менi щось надломилось…

К в i т к а. Не женiть мене! Я готовий зараз порвати своє зайве життя! Скажiть менi: "Умри!" – i умру, без вагання умру! Чи вiрите – нi спокою, нi сну… I день i нiч – все про вас… про тебе: очi заплющу – ти, розплющу – ти… Одна думка, одна гадка… Рибонько моя! (Падає на колiна, цiлує їй руки, колiна). Радiсть моя, щастя моє!

Л у ч и ц ь к а (боронячись, встає). Бога ради! Не то я пiду… Це зневага!