Розділ «ДIЯ ДРУГА»

Л у ч и ц ь к а (нервово, рида). Нi, не образив… а серце порвав, душу збентежив!.. У моє тихе життя, у мiй ясний розцвiт талану вкинув заразу…

П а л а ж к а (злякано). Заразу?! Що ти, донечко! Та вiн тебе без пам'ятi коха, вiн тебе свата тепер.

Л у ч и ц ь к а. Хiба ж то не зараза?! Я чую, що стаю якоюсь мiзерiєю, що моя воля рветься на клоччя… Я не можу перемогти себе…

П а л а ж к а. Та в чiм перемагати? Що ти торочиш, дитино? Не розберу… Виходь замiж, квiточко, – в тiм i порада!

Л у ч и ц ь к а. Нi, няню: в тiм не порада, а зрада!

П а л а ж к а. Свят, свят! Що ти?

Л у ч и ц ь к а. Зрада, зрада!

П а л а ж к а. Яка? Кому?

Л у ч и ц ь к а. Боговi! Вiн мене надiлив таланом, а нечистий мене спокуша солодкою втiхою… i я хитаюсь, хитаюсь уже…

П а л а ж к а (хрестить її). Що ти? Христос з тобою! Який нечистий? Шлюб – то свiтова рiч; святе вiнчання – од бога… То ж отi твої кiятри – од диявола, то так! Глянь на себе, що з тобою через них сталося? Де та краса, де те здоров'я подiлося? Все у цiм пеклi згорiло!

Л у ч и ц ь к а. Няню! Се дiло велике i чисте: воно наставля на розум людей, проводить високi думки…

П а л а ж к а. I не кажи! I не второпаю, i слухать не хочу! Дворянська, панська дитина – i таке… чисто безсоромний сором i грiх! I щастя тут тобi не буде нiколи! Що тобi з того, що заляскають, – утiха велика? Ну, гостинцi ще, як дорогi, то нiчого собi, нехай; а то бiльше вiниччя кидають… Тпху на їх, та й годi! (Пiдходить, ласкає, цiлує). Послухайся мене, зiрочко, – я ж тебе так люблю, – залиши оте все i виходь замiж за чоловiка поштивого, закоханого; i його ж тобi богом послано… i твоя матiнка на тiм свiтi порадується. Заживете собi ладком; буде у вас, як у вiночку, в господi; розквiтнеш ти знову в розкошах та в божiй любовi; дiточками-янголятками втiшатимешся; я їх доглядатиму… Та якого ж ще тобi раю?

Л у ч и ц ь к а (лама руки). Няню, не спокушайте мене…

П а л а ж к а. Та що там на твої примхи вважати! Приведу його… вiн тут… змагайся сама з ним.

Л у ч и ц ь к а (вслiд). Няню! Стiйте! Пiсля… Я тепер знервована… (Пiдбiга до дверей). Не чує… аж побiгла! (Вертається i пада в знемозi на крiсло). Що ж менi робити? Душа пошарпана… розум в боротьбi слабне… а тут… (на серце) ричить щось: "Щастя, щастя!" (П'є краплi). Та де ж воно? Де воно справдi? Чи в широкiй славi, чи в схованцi власнiй? Одне тiльки ясно, що двом богам служити не можна! Цить же, серце!.. Набiк втiхи! (Пiдводиться).

В И Х I Д  XI

Лучицька i Квiтка.

Л у ч и ц ь к а (держачись за крiсло, хитається). Ви? Ви тут?

К в i т к а. Я.

Л у ч и ц ь к а (важко дише). А як я просила, благала…