Розділ «ДIЯ П'ЯТА»

Убога, але чиста кiмната. Прямо – дверi; направо – два вiкна, налiво – кровать, заставлена вiд дверей ширмами. На вiкнах спущенi фiранки. Ззаду, при образах, лампадка. Направо, за вiкнами, ще маленькi дверi.

В И Х I Д  I

Палажка, Маринка, Лучицька (спить).

П а л а ж к а (дивиться на Лучицьку, що спить). Ох-ох-ох! Нема вже нашої Марусi, тiльки тiнь одна: тане вона, як вiск!

М а р и н к а. Тане, бабусю, тане. Як стривожили її тодi на спектаклi, як упала i залилася крiв'ю, – ледве сюди донесли.

П а л а ж к а. Господи, боже мiй! Що вона їм учинила, кого зобидила, моя дитиночка, моя упадниця, що так жорстоко… (Плаче). Зарiзали, зарiзали!

М а р и н к а. Бог покарав i злобителiв. Квятковську обiкрали, Котенко горить, а Квiтка в жовтий будинок улучив: того ж таки вечора збожеволiв…

П а л а ж к а. Прости йому боже, а на душi у його великий грiх, а надто у тiї панi, його матерi…

М а р и н к а. Од неї оце листа одiбрала Маруся.

П а л а ж к а. Що ж ота панi їй пише?

М а р и н к а. О прощення просить i за себе, i за сина, кається…

П а л а ж ка. I-i, вже пiзно! А Маруся не забува його, як помiчаєш?

М а р и н к а. Де там! I на тiм свiтi не забуде!

П а л а ж к а. Ох, горенько, горенько! Оцю ладаночку вiд угодника нехай надiне зараз на себе: я положу її на подушцi! (Встала).

М а р и н к а. А ви ж, няню, куди знов?

П а л а ж к а. Пiду ще до церкви, на часточку подам i проскурку принесу: сьогоднi ж її святого янгола.

М а р и н к а. Ага! А я й забула! А не забаритесь?

П а л а ж к а. Нi, уже й без того пiзно, коли б i застала. (Хрестить Марусю). Спить собi янголятко тихо, так тихо, а душа вже, бачу, пiд самим горлечком б'ється… Спи, моя зiронько, спи, моя стоптана квiтко! Нехай тебе, безталанну, святi янголи хоронять од лиха! (Виходить, поцiлувавши Марусю).

М а р и н к а (зачиня дверi, пiдходить до вiкон). Треба, одначе, фiранки спустити, щоб свiт не розбуркав Марусi…