Розділ «1. Пісня перва (част. 1)»

ХХХ

Річ певна: як усе круг тебе загавчить,

Премудро приятель твій чинить, що мовчить,

Та любо ж і в людей великодушним бути,

А й надто як собі тим можна що здобути.

He malus animus – законницьке воно,

О ні! Ми сей поклін закинули давно,

Самому мститись – се було б не гарне діло,

А інші терзають, – бувай байдужим сміло.

ХХХІ

Коли вже в тих сварках згадалися старі,

А до старих брехень прибрехано нові, —

Ні я в тім провиню, се кожен добре знає,

Та й ніхто інший; бо усяк їх памятає…

І воскресення їх на славу стане нам…

Печина сей контраст у зуби ворогам,

Та з воскресу того скористує й наука:

Попотрощить нутро – розумна душе штука.

ХХХІІ

Питались друзі їх як-небудь примирити,