Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Виріс на Херсонщині, де й закінчив середню школу. Робітничу спеціальність здобув у Кривому Розі. Пройшов армійську службу. Навчався у Дніпропетровському держуніверситеті та на Вищих літературних курсах у Москві. Член Національної Спілки письменників України. Нині мешкає в Києві.

Пише з 12 років. Видав три книжки сатири та гумору для дорослих ("Жертва моди", "Зачарована шістка", "Азбука для дорослих") та два десятки книжок для дітей, чимало з яких побачили світ у "Веселці", "Грайлику", "Детской литературе". Упорядкував навчальні збірники для молодших шко

лярів, такі, як "Виручалочка" (сім перевидань), "Кобзарик" (два перевидання), "Дивокрай", "Дитячі ігри та розваги". Є автором підручників для позакласного читання "Першокласник" і "Сонячне перевесло", близько трьохсот ігор з буквами і словами "Словограй" і "Мовограй", збірників для дошкільних навчальних закладів "Світлячок", "Чеберяйчик", "Дошкільнятко". Видав книжки для найменших читачів "Математичні ігри", "Веселий задачник", "Таємниця десяти невідомих" та книжку "Весела школа".

У доробку Ігоря Січовика – дитячі віршовані казки "Хитра киця", "Сірничок", "Лісник-чарівник", "Таємниця острова Коралів", "Чорний дощ", понад три сотні загадок, тисяча скоромовок.

Чимало його дитячих творів вивчають у початковій школі. Вони містяться у "Букварях", читанках і збірниках.

2003 року письменник створив повість "Неймовірні пригоди барона Мюнхгаузена в Україні". Знаменитий німецький герой потрапляє в Україну, де пристає до козацького війська. Більшість його пригод, про які він хвацько розповідає сам, відбуваються у поселенні, де він мешкає, а також на всій території України, зокрема й у Києві. Автор бачить Україну очима іноземного героя – це дає йому можливість уважніше придивитися до тогочасних подій, показати полярні риси характеру українців. У повісті широко використовується український фольклор, демонологія, описано традиції, звичаї і побут наших предків. Головний герой твору – гумор, пригоди, оптимізм. Автор прагне привернути увагу не тільки іноземців, а й самих українців до величної історії України, яка, за висновками очевидців, була чи не найромантичнішою і найцікавішою у світі.

2003 року Ігор Січовик написав сатиричну політичну повість "Дурилло" (Сповідь президентського песика).

У 2012 році Ігор Січовик написав дві повісті на одну тему для дітей середнього віку: "Формула вузла, або Як розплутати клубок таємниць" та "Комп'ютерна алхімія". Чекають на видання дві нові книжки "Великий букварик" і "Все починається з Нуля". Ігор Січовик має власний Інтернет-сайт "Словограй", який відвідало понад сто тисяч читачів.

ВАДИМ СКОМАРОВСЬКИЙ (нар. 1937)

ВАСИЛЬ СКУРАТІВСЬКИЙ (1939-2005)

Народився Василь Тимофійович 25 жовтня 1939 року на хуторі Великий Ліс Коростенського району на Житомирщині. Тут пройшло його дитинство, яке припало на роки війни та повоєнний час, коли підліткам доводилося заміняти батьків, старших братів та сестер, які не повернулися з фронту. "Моє дитинство і підліткові роки припали на добу ще не до кінця втрачених традицій. З огляду на це, маю завдячувати власній долі, оскільки, вивчаючи й описуючи народознавче розмаїття свого народу, мені легше "оперувати" джерелознавчим матеріалом, адже я був не тільки свідком, а й брав участь у тих дійствах".

Світогляд Василя Скуратівського формувався у часи найбільш цинічного і масштабного винищування більшовиками української нації. Кривавий терор, який було поставлено в основу державної політики, не обминув і родину Скуратівських. Його дядька Гната за національно-патріотичні погляди було заарештовано, а потім, у 1938 році, розстріляно. Події тих часів вплинули на формування національної свідомості юнака, виховали і зміцнили його волю та спонукали до натхненної копіткої праці на відновлення незалежної України.

Уперше В. Т. Скуратівський заявив про себе як письменник у 1987 році книгою "Берегиня". Вона одразу ж здобула широку популярність тому, що її поява співпала з часом духовного відродження України, палким бажанням людей знати свою минувшину та вивчати духовне життя пращурів. Саме в цей час у школах та ВНЗ України започатковується новий предмет – народознавство, який репрезентує народні традиції, звичаї, обряди, вірування, мораль і філософію. І першим підручником з цього предмета стає книга Василя Тимофійовича Скуратівського "Берегиня". За нею у світ виходить її продовження та доповнення – книга "Посвіт". Далі одна за одною видаються "Погостини", "Обереги пам'яті", "Народний календар", "Покуть", "Місяцелік", "Святвечір", "Вінець", "Дідух", "Русалії". Уже ціле покоління свідомих українців виховане на цих книжках. У багатьох школах, ВНЗ та бібліотеках більше десяти років активно діють народознавчі гуртки "Берегиня", широкого розголосу набули ініційовані В. Скуратівським наукові експедиції "Чумацькими шляхами". З 1994 року побачили світ уже понад 40 номерів народознавчого часопису "Берегиня", засновником і головним редактором якого був Василь Скуратівський.

Багатогранність інтересів вченого була дивовижною – це історія, етнографія, народознавство, фольклористика, літературознавство, мистецтвознавство, державознавство, превентивна діяльність тощо. В. Т. Скуратівський – лауреат багатьох премій: ім. М. Островського, "Золоте перо", "За сприяння українській культурі" (Клівленд, США), фундації Антоновичів (Нью-Йорк).

Книга "Мамина молитва" виявила нову грань творчості цієї видатної людини. Це перша збірка художньої прози В. Т. Скуратівського, у якій автор відтворив нелегке життя селян у довоєнні та перші повоєнні роки, і, дуже цікаво, що прототипами його героїв стали реальні люди, які пройшли через пекло "збільшовиченої ери".

Серед вітчизняних етнографів Василь Скуратівський був постаттю першорядною. Його книжки не губилися в морі популярного народознавства (часто кон'юнктурного й не дуже грамотного), що розлилося в Україні останніми роками. Бо він писав і збирав матеріали до цих книжок не тоді, коли дозволили, а все життя. Його книжки завжди знаходили (і знаходитимуть!) вдячних поціновувачів. І то не лише серед пасивних споглядальників старовини. Наприклад, його книжка про українське бджолярство стала настільною для багатьох серйозних фахівців-практиків. А знаменита "Берегиня" витримала кілька видань і стала шкільним підручником з народознавства. Це дивовижний підручник, теплий і душевний.

МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ (нар. 1946)

Будь-яка література має своїх видатних трудівників – людей, які завжди єднають творця і читача. Михайло Слабошпицький – трудівник української літератури і багатьох літератур світу. Він, здається, знає кожне Слово, варте уваги, кимсь написане вчора чи сьогодні. Має незаперечний смак, феноменальну пам'ять, аналітичний розум. Десятки, сотні імен відкрито ним, визначено словом фахівця. Ніколи повз перо цієї людини не проходять визначні літературні події, явища, катастрофи, нові надії. Сам він – також відомий прозаїк.

Народився Михайло Слабошпицький 1946 року в с. Мар'янівці на Черкащині. 1971 р. закінчив факультет журналістики КДУ. Працював у пресі. Був головним редактором газет і журналів. Обирався секретарем правління Київської організації Спілки письменників України.

Автор понад двох з половиною десятків різножанрових книжок. Серед них – казки, оповідання й повісті для дітей, літературні портрети Василя Земляка, Павла Загребельного, Романа Іваничука, документалістика й публіцистика, біографічна проза. Найвідоміші його твори: роман-есе "Марія Башкирцева", роман-колаж "Никифор Дровняк із Криниці", роман-біографія "Поет із пекла (Тодось Осьмачка)", біографічна повість "Українець, який відмовився бути бідним, Петро Яцик", збірка біографічних нарисів "Не загублена українська людина". Особливої популярності набула його книжка художніх оповідей з національної історії "З голосу нашої Кліо".