Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

У своєму листі з Колими Василь Стус писав: "На превелику радість мою, кожна подача Іванових віршів сповнює мене вдячністю до благословенної Пермі, що змусила-таки Івана до писання віршів, які він, на жаль, покинув був десь на початку 60-х. Тоді зайшов час молодої генерації – Іван чемно дав їм місце, як прекрасний зичливий критик-літератор... Він пускав сльози добрі, читаючи Симоненка, Драча, Вінграновського, Ліну. Він оцінював усіх усмішкою, тактом, добрістю, людяністю, з того радіючи і тим живучи... Все кращого в мені – це Іван. Усе кращого в багатьох інших – від Івана. Він роздаровував себе по просвирах. Виняткова роль, виняткове самопожертвування – без тіні докору. Бог дав мені колись назвати його "вусатим сонечком моїм" – тоді я й не розумів головою того, що чуло серце!..."

Іван Дзюба у вступному слові до збірки творів Івана Світличного писав: "Ще "на волі" Іван Світличний писав і вірші, тільки не публікував їх і мало кому показував... Жорстокий факт: каторга вбила його тіло, але розкрила нові можливості душі. Несправедлива кара породила не лише біль і страждання, а й високий стан духу, надзвичайне його напруження, що вилилося в слово справжньої поезії".

Із заслання Іван Світличний повернувся дуже хворим, інвалідом, назавжди втративши працездатність. Однак, наскільки було можливо, він працював: перекладав, писав. Недовго він прожив на свободі, не встиг надивитись на оновлювану незалежну Україну. У жовтні 1992 року Івана Світличного не стало.

Зі спогадів Ігоря Калинця: "Він був носієм любові. До багатьох. І в першу чергу до України, за яку боровся і страждав". Саме гострота правди і сила любові об'єднує весь творчий спадок Івана Світличного – поета, перекладача, літературознавця, громадянина, людини.

ОКСАНА СЕНАТОВИЧ (1941-1997)

Оксана Павлівна Сенатович народилася 2 січня 1941 року в Бережанах Тернопільської області, у родині сільських учителів. Писати почала ще у шкільні роки. У 1957 р. в колективному збірнику "Яблуневий цвіт" були вміщені її поезії.

У 1962 р. закінчила механіко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту. При інституті діяла літературна студія, яку відвідувала Оксана. Керував студією Микола Петренко, товариш Володимира Лучука. Одного разу на чергове засідання літстудійців завітав і сам В. Лучук та познайомився з цікавою дівчиною із полум'яною душею, яка згодом стала його дружиною.

Відтоді проживала у Львові. Працювала інженером на заводі, у науково-дослідному інституті легкої промисловості, була на профспілковій роботі в Будинку технічної творчості молоді та юнацтва, за що була нагороджена медаллю імені А. Макаренка. У 1993-1997 рр. – головний редактор часопису "Діти Марії".

Та найголовнішою справою у житті стала для неї художня творчість. У 1968 р. вийшла друком перша поетична книжка Оксани Сенатович – "Стебло". А потім були "Діапазон весни", "Голубий голос", "Чоловік з трояндою".

Заслужену популярність Оксана Сенатович здобула саме як дитяча письменниця. Перший її вірш для дітей "Дорога" був надрукований у "Барвінку" ще в 1969 році й відразу полюбився широкій аудиторії. Він обійшов усі збірки, читанки, перекладався різними мовами. Згодом письменниця видала поетичні збірки "Червоні лелеки", "Вісім сотень колобків", "Вчиться вересень читати", "Сніговик", "Живемо в одному домі", "Шпаки на колесах", "Соловейку, тьох-мажор!".

Член Спілки письменників України з 1976 року.

З великим зацікавленням було сприйнято її повість "Не виростуть хлопці без дощу" та чимало інших прозових творів. У 1992 р. вона стала першим лауреатом премії ім. Олени Пчілки, а 1995 – Тернопільської обласної премії імені Іванни Блажкевич.

Оксана Сенатович перекладала для дітей зі слов'янських мов. Наприклад, книжку сербського поета И. Йовановича-Змая "Малий велетень". Її власні твори теж перекладено багатьма іноземними мовами.

Двоє синів Оксани Павлівни – Тарас та Іван – нині також займаються літературною творчістю.

Померла Оксана Сенатович 31 березня 1997 року. Похована на Личаківському цвинтарі.

ВОЛОДИМИР СЕНЦОВСЬКИЙ (Володимир Іванович Ященко) (нар. 1952)

ІВАН СЕНЧЕНКО (1901-1975)

Іван Сенченко народився 1901 року в селі Натальївка (Шахівка) біля Червонограда на Полтавщині. Його батько Юхим, декласований через малоземелля селянин, був однаково і людиною села, і людиною міста, працюючи в Червонограді чорноробочим, садівником, білетером кінотеатру, церковним регентом тощо.

Іван Сенченко закінчив сільську і вищу початкову школу, а потім учителював у своїх рідних місцях. Навчався в Харківському університеті, працюючи водночас в редакціях харківських газет і журналів.

Перші літературні спроби І. Сенченка припадають на час навчання в Харкові (у 1923 році були надруковані збірки оповідань "Навесні", "Ярема Кавун"; у 1925 році вийшла у світ книжка віршів "В огнях вишневих завірюх"). Микола Хвильовий перший оцінив як слід талант Сенченка, залучив його до ВАПЛІТЕ і до найближчої співпраці в очолюваних ним журналах "ВАПНІТЕ" (1927), "Літературний ярмарок" (1929), "Пролітфронт" (1930).