Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

ВАСИЛЬ СТРУТИНСЬКИЙ (1946-2003)

Василь Михайлович Струтинський народився 12 квітня 1946 року в с. Кремне на Волині в сім'ї залізничника. Тут закінчив школу. Навчався заочно спочатку на музично-педагогічному, а згодом на філологічному факультетах Ніжинського педінституту ім. М. Гоголя. Служив в армії. З 1966 року жив на Чернігівщині, був членом літературної спілки "Чернігів".

У 1971 р. розпочав журналістську діяльність. Сім років працював у Ніжинській міськрайонній газеті. Потім в обласних газетах "Комсомольський гарт", "Деснянська правда", "Чернігівські відомості". Понад вісім років обіймав посаду редактора Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії.

У 1969 р. почав писати вірші для дітей. їх друкували в багатьох газетах і журналах, вони звучали у програмах Національного радіо.

Видав кілька книжок, серед яких – збірки поетичних та прозових творів для дітей дошкільного та шкільного віку: "Голуба вулиця" (вірші, оповідання та казки), "Чарівний скрипаль" (казки), "Хочу на трактор" (вірші, скоромовки, загадки), "Як вітер застудився" (вірші), "Таємниця квітчаного міста" (оповідання, казки, вірші, загадки).

Став переможцем Всеукраїнського закритого конкурсу на кращу поетичну книгу для дітей (1984), лауреатом премії ім. Б. Грінченка, заснованої Чернігівською обласною "Просвітою" та лауреатом літературної премії ім. Л. Глібова, яку заснувала обласна Літературна спілка "Чернігів". А також був відзначений премією за книгу "Таємниця квітчаного міста", яка в конкурсі "Краща книга року-2001" в Чернігові нагороджена за друге місце в номінації "Художня література".

Твори В. Струтинського увійшли до шкільної програми з української літератури. Вони опубліковані в "Читанках" і підручниках "Українська мова", а також у хрестоматіях для позакласного та сімейного читання.

ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ (1918-1970)

ВІКТОР ТЕРЕН (Віктор Васильович Таран) (нар. 1941)

Віктор Васильович Тара́н-Те́рен народився 9 липня 1941 р. в с. Павлиш, Онуфріївського району Кіровоградської області. Український політик та письменник. Народний депутат Верховної Ради України кількох скликань. Член президії Національної спілки письменників України.

З 1959 до 1965 року навчався на радіотехнічному факультеті Харківського авіаційного інституту за фахом інженер-електронник (після чого кілька років працював за фахом), а з 1983 до 1985 року студіював словацьку мову в Братиславському університеті імені Коменського.

Протягом 1978-1994 років був позаштатним кореспондентом газети "Молода гвардія", редактором відділу видавництва "Дніпро", відповідальним секретарем Спілки письменників України, головним редактором журналу "Розбудова держави". Мав виклики в КДБ, у 1971 році вилучався зі Спілки письменників.

Автор збірок: "Причетність" (1969), "Переклик" (1975), "Лінія часу" (1978), "Сполохи" (1983), "Подих степу" (1982), "Тривога і обов'язок" (1985), "Ковила на вітрі" (1991), "Твій день на землі" (2000) та інших, книги повістей і оповідань "Костюмчик до осені" (1989), дитячої книжки "В лісі, в темному горісі" (1984) та інших.

Володіє словацькою та французькою мовами.

Лауреат премій імені Володимира Сосюри, імені Олександра Копиленка, "Благовіст".

ПАВЛО ТИЧИНА (1891-1967)

ДМИТРО ТКАЧ (1912-1993)

Робітник, моряк, воїн, письменник. Народився в селі Орлик на Полтавщині в сім'ї столяра. У голодні 1920-ті роки, не дочекавшись батька, який разом з односельцями вирушив у пошуках шматка хліба для своєї родини, восьмирічний Дмитро теж залишив рідну оселю й довгий час мандрував з такими ж безпритульними, як сам, аж поки не пристав до артистів цирку-шапіто. Згодом один родич взяв хлопчика за пастушка ще й віддав його до школи. І захотілося школяреві-пастушку розказати про пригоди своїх попутників-вуркаганів. Так народилося перше оповідання. Родич, який був знайомий з Григорієм Епіком, вирішив показати відомому письменникові це оповідання і самого автора. Але в цей час Епіка в Харкові не було, і хлопчикові випало постати перед очі Івана Сенченка. Він уважно прочитав оповідання і порадив малому авторові "не випускати пера з рук".

Після закінчення семирічки Дмитро Ткач працював горновим і пресувальником на Дружківському металургійному заводі на Донбасі, потім був працівником заводської багатотиражки. Ще була служба у Військово-Морському Флоті, навчання у Криворізькому вчительському інституті.

А ще була війна. Від першого й до останнього її дня він воював на морі та на суші. Команда корабля "Шторм" пам'ятає, як командир відділення радистів старшина Дмитро Ткач виліз на щоглу, коли осколком перебило антену, і під свист ворожих куль відновив зв'язок. Спортивної комплекції, завжди чисто поголений і охайний, він викликав симпатію в моряків. Та найбільше його любили за те, що писав морські оповідання й повісті.