Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Запах війни, страху, голоду і смерті – ось такими були запахи дитинства майбутнього митця. Дитинства обідраного, невтішного, обкраденого.

У 1950 році вступив до Косовського училища декоративно-прикладного мистецтва. Перед дивом творчості народних майстрів-різьбярів оторопіла його тоді ще дитяча душа.

Вивчення світового та українського мистецтва, гуцульського народного мистецтва роблять своє. У цьому мистецькому оточенні Богдан Радиш відчув своє друге народження. З'являються проби пера, – крилатий кінь несе у дивовижну країну, що зветься " Поезія".

1954 рік позначений початком військової муштри у радянській армії. Довелося змінити пензель, різець і перо на гайки, болти і мотори (служив Богдан автомеханіком спецавтотранспорту повітряних сил). Військову службу проходив у Росії, а потім – у Польщі.

У 1957 році повернувся в рідне училище і через рік, в 1958 році, закінчив його.

Тепер дорога вела Б. Радиша до Криму, в м. Алушту, за направленням на роботу. Тут він працював і водночас навчався. Та білі магнолії південного берега Криму не змогли замінити пахучих смерекових гаїв і, через два роки, в 1960-му, Богдан повернувся знову у рідні Карпати, в Косів, на Гуцульщину. Тут він викладає в Косівському училищі курс композиції й одночасно пише поезії. Вони з'являються в обласних та республіканських виданнях "Літературна Україна", "Україна", "Жовтень", "Дніпро", "Перець", "Вітрила", в щоквартальнику "Поезія", в колективних збірниках: "Зорі назустріч", "Суцвіття", "Перевал".

Запланована на 1969, а потім перенесена на 1971 рік перша поетична книжка була "зарізана" після хрущовської "відлиги". Дещо "обскубана", вона побачила світ аж через 12 років.

Після того як за Б. Радиша заступилися Київські письменники, найбільше А. Кацнельсон, майже одна за одною, з'являються книжки поезій "Калинова галузка" (1982), "Малюнки на променях" (1984), "Полум'я пам'яті" (1985).

У 1983 р. Богдан Радиш став членом Спілки письменників України.

1990 року виходить нова книжка поезій "Щедре світло землі".

В роки незалежності України побачили світ зібрання ліричних поезій, рубаї, лапідаріїв, притч, приказок, прислів'їв, афоризмів.

Вийшли поетичні збірки "Сподівання і сум" (1994), "Сльоза на камені" (1995), "Чумацький віз" (1996), "Між ударами серця" (1997), "Притчі" (1999), "Хитрий котик Василько" (2000) та інші

На його тексти композитори пишуть пісні. Серед них Лев Димінський, Володимир Спольницький, Євген Боднаренко, Володимир Домшинський, Тетяна Стасюк, Остап Гавриш, Мирослав Дзюба, Зоя Слободян та інші.

Нині Богдан Радиш очолює колектив Косівської Центральної бібліотеки та районну організацію Всеукраїнського Товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка. Є лауреатом літературних премій імені Михайла Павлика, Марійки Підгірянки та Василя Стефаника.

ПЕТРО РЕБРО (нар. 1932)

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ (1895-1964)

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем, інший – генеральним губернатором Білоцерківського староства в часи Коліївщини.

Батько поета, Тадей Рильський, разом із Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити себе вивченню історії України й віддати своє життя народу, серед якого жили. В історії цей рух відомий як рух хлопоманів. Тадей Рильський опублікував чимало статей про Коліївщину, побут, звичаї, фольклор українського народу. Синові він передав у спадок аристократичну культуру, почуття власної незалежності та віри в себе.

Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). Вона передала синові рідну мову, пісню, той особливий ліризм, яким пройнята вся творчість поета.

1902 року помер батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім – у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Він не знав злиднів, любив природу, захоплювався мисливством.