Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Поезія стала сенсом його життя: зболене і ніжне серце народжує слова любові до людей, до рідної землі, слова, які стають на сторожі України, українського духу та моралі.

Дебютна збірочка Володимира Забаштанського "Наказ каменярів", яка вийшла в 1960 році, сколихнула київську літературну спільноту: в Україні з'явився справжній поет. Земляки з Вінниччини не повірили, що отой хлопчина, котрий разом із ровесниками бігав босоніж браїлівськими стежками, став письменником. Та ще й закінчив університет з червоним дипломом.

Володимир Забаштанський – взірець чесності та відваги, чистоти й мужності в українському письменстві другої половини XX століття. Він був провидцем для багатьох зрячих. По ньому залишилися книжки віршів та спогади друзів. Саме в них Поет увічнив себе й свій час, щиро привітавши незалежність своєї Вітчизни, яку він самовіддано любив.

З'являлися одна за одною книжки справжнього поета: "Віра в людину", "Крицею рядка", "Грані краплі", "Вага слова", "Запах далини", "Жага життя", "Мужністю завдячую тобі"... Тема тяжкої долі українців стала визначальною для нього. За збірку "Запах далини" Володимира Омеляновича Забаштанрького 1986 року удостоєно найвищої нагороди – Державної премії імені Тараса Шевченка.

Чимало зробив В. Забаштанський і на перекладацькій ниві. Завдяки його старанням вийшли українською мовою книги письменників багатьох країн.

Володимир Омелянович був чуйним і вимогливим побратимом на літературному полі, духовним батьком багатьох молодих поетів. У його літературній школі-студії "Кобза" молоді навчалися не тільки поезії, розкриваючи свої таланти, а й жити – чесно й мужньо.

НАТАЛЯ ЗАБІЛА (1903-1985)

ЮРІЙ ЗБАНАЦЬКИЙ (1914-1994)

Юрій Оліферович Збанацький народився в селі Борсуків на Чернігівщині. Зростав на берегах відомої "зачарованої Десни". Батько письменника – учасник першої світової війни – був поранений, довго хворів і рано помер. Мати за своє життя зазнала багато горя: поховала чотирьох маленьких дітей, у роки війни проводжала сина у партизанський загін і чекала, чекала...

Ріс Юрко здібним і цікавим хлопчиком, вирізнявся великою спостережливістю, надзвичайною пам'яттю та кмітливістю. З дитинства полюбив пресу. Запам'ятався йому той день, коли листоноша приніс до хати газету, на якій було написано: "Збанацькому Юрку". Це батько виконав обіцянку: передплатив для сина газету. Скільки-то було радості! До хати тепер часто сходилися сусіди, щоб послухати, про що читає малий Юрко.

Початкову школу (чотири класи) хлопчик закінчив у рідному селі. Писати вірші й оповідання Юрко почав ще у школі. Помітивши в Юрка допитливість, бажання більше знати, вчитель попросив батьків дати синові змогу продовжити навчання. Незважаючи на те що сім'я Збанацьких була багатодітною, часто хворів батько, на сімейній раді було вирішено одностайно: Юрко вчитиметься. Семирічна школа була в районному центрі, що знаходився за тринадцять кілометрів від села. І хоча долати пішки щодня таку відстань було нелегко, хлопчик залюбки оволодівав знаннями. Потім здобував освіту в Чернігівському педагогічному технікумі, продовжував навчання на мовно-літературному факультеті Ніжинського педінституту. Згодом працював учителем, а в дев'ятнадцять років став директором неповної середньої школи. Потім редагував районну газету.

Восени 1931 року починається педагогічна діяльність Ю. Збанацького, якому тоді не було ще й вісімнадцяти. Перший вірш молодого вчителя з'явився у газеті в 1932 році.

У роки Вітчизняної війни Юрій Оліферович організував партизанський загін, а потім командував великим партизанським з'єднанням імені Щорса. Виданий зрадником, Ю. Збанацький потрапляє до рук німців. За період дев'ятимісячного ув'язнення він пройшов через Чернігівську тюрму, Яцевський концтабір, голод і тортури. В осінню ніч 1942 року Юрію Оліферовичу вдалося втекти з-за колючого дроту.

Восени 1942 року німці схопили матір письменника Євгенію Вікторівну. Розшукуючи заарештованого сина-підпільника, вона потрапила в гітлерівську тюрму. Ні погрози, ні катування не змусили цю мужню жінку видати сина. Її було страчено. Згодом ці події ляжуть в основу повісті "Єдина". Від рук фашистів загинув також рідний брат Юрія Збанацького Василь, якому було лише чотирнадцять років.

Та особисте горе не зломило письменника. Він пише нариси, оповідання, повісті, а між боями читає їх солдатам. Таких творів налічувалося вже до двадцяти, але в одному з боїв рукописи згоріли.

Після війни Ю. Збанацький працював старшим викладачем і деканом факультету мови та літератури Київського педінституту, кілька років керував літературною студією.

Одна за одною виходили книжки для дітей, яких налічується понад двадцять. Справжнім початком письменницької біографії Ю. Збанацького стала повість "Таємниця Соколиного бору", а своєрідним її продовженням – повість "Літо Соколиного бору".

ОЛЕКСАНДР ЗИМА (1937-1986)

ОКСАНА ІВАНЕНКО (1906-1997)

Народилася письменниця 13 квітня 1906 року в сім'ї письменника і вчительки.