Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Наприкінці 1895 року родина Василевських повертається до Херсона. Тут Дніпрова Чайка знову бере активну участь у громадській діяльності, за що її у 1905 році заарештовують. Останні роки тяжко хвора письменниця жила в родині старшої дочки Оксани, яка працювала лікарем на Київщині. 1927 року письменниця померла.

Дніпрова Чайка посіла помітне місце в дитячій літературі, тематично і жанрова розширивши її. Перше прижиттєве зібрання її творів у двох томах побачило світ у 1919-1920 рр. Серед набутків письменниці виділяються оповідання "Краплі-мандрівниці", "Буряк", вірші "Осінь", "Зима", "Весна", "Казка про Сонце та його сина". За мотивами фольклору вона створила лібрето опер "Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима й Весна, або Снігова скеля", "Проводи Сніговика-Снігуровича". Талант письменниці високо оцінили І. Франко та М. Коцюбинський.

Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм реалістичним змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу.

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО (1894-1956)

ВАСИЛЬДОВЖИК (Василь Михайлович Должиков) (нар. 1943)

Народився 9 червня 1943 року в с. Пристайлове Лебединського району на Сумщині. Освіту отримав у Лебединському педагогічному училищі (1962) та Київському театральному інституті імені І. Карпенка-Карого (1970).

"Якщо не знаєш Василя Довжина, – стверджує його колега Світлана Короненко, – перше враження таке, що спілкуєшся з юнаком – веселим, задоволеним, допитливим, іронічним і завжди закоханим. Лише поспілкувавшись із ним певний час, відчуваєш у ньому якусь глибинну, заховану далеко-далеко, глибоко-глибоко від усіх печаль..."

Сьогодні це відома постать: поет, прозаїк, гуморист, перекладач, автор шістнадцяти книжок для дітей та юнацтва, член Спілки письменників України, лауреат літературної премії імені Лесі Українки.

Список його заслуг можна продовжити: артист театру і кіно (знявся в понад тридцяти кіно- й телефільмах, є заслуженим артистом України), літературний редактор та ведучий популярних програм на українському радіо ("Антологія сатири і гумору", "Веселий всесвіт", "Сторінки української класики"), а загалом – улюбленець слухачів і глядачів.

У творчому доробку Василя Довжика: збірки акровіршів-загадок "Хто ключик знає, той відгадає", "Мій Всесвіт веселий, мій світ загадковий"; збірки віршів "Піду я з татом на завод", "Вчать абетку кошенята"; оповідань "Таємниця Голубої бухти"; повістей "Втеча", "Перерваний урок", "Підкувати блоху"; повістей-казок "Чому усміхався трамвай", "їжачок і квітка", "Уперта хата", "Кам'яна дуга над безоднею"; п'єси "Літай-зілля", "Кіт-екстрасенс", "Щедрий вечір"; книжки-комікси "Як Котик і Цуцик весело спускалися з карпатських верховин"; книжкиткартинки "Синя мишка".

Василь Довжик – автор лібрето до трьох опер, переклав для театру близько 20 п'єс; написав слова для низки пісень у співробітництві з композиторами К. Стеценком, В. Зубицьким, О. Ледньовим, О. Марцинківським, Оленою Лис, Людмилою Матвійчук, В. Степурком та іншими. Є літературним редактором газети "Хата".

ОЛЕСЬ ДОНЧЕНКО (1902-1954)

ІВАН ДРАЧ (нар. 1936)

П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев'ятому – народився Іван Федорович 17 жовтня 1936 р. в с. Теліжинці на Київщині.

Після війни біографія І. Драча складалася у прискореному темпі: за десятиліття – до військової служби (1955-1958) – він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці. Після армії навчався в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником "Літературної газети"), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу "Вітчизна", у Спілці письменників України.

Чимало списів ламалося навколо поеми "Ніж у сонці" (1961), якою молодий поет дебютував в "Літературній газеті" ще до виходу першої збірки – "Соняшник".

Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як "Соняшник". Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів із примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостро сучасна.

Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом із тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці, "Протуберанці серця" (1965): "Народжуйте себе".

1972 р. вийшла збірка І. Драча "До джерел". До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних.

Та й збірка "Корінь і крона", яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга складена з двох розділів – "Подих доби" та "Подорожник". За неї в 1976 р. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.