Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

ТАМАРА КОЛОМІЄЦЬ (нар. 1935)

Тамара Опанасівна Коломієць народилася в місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Мати багато працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Тамара виросла "у пелені бабусі Ганни", яка була в міру релігійною, керувалася здоровим глуздом і прислухалася до народної мудрості. Ці риси характеру вона передала внучці. Неписьменна баба Ганна знала напам'ять майже весь "Кобзар" і часто його цитувала.

Мама дівчинки працювала лікарем, але Тамарі ця професія була не зовсім зрозуміла: лікарня, амбулаторія, виклик, знову лікарня. Дідуся і татка, на жаль, уже в ранньому дитинстві у дівчинки не було: дідуся забрала громадянська, а татка – Друга світова війна. Але був ще маленький братик, якому доводилося власноручно майструвати вітрячки, літачки та кораблики.

Тамара Опанасівна належить до покоління, дитинство якого було перерване війною. Ще до війни дівчинка вміла читати. А потім усі підручники замінив "Кобзар" та бабусині козацькі й чумацькі сумовиті пісні, казки, загадки, лічилки, яких вона знала безліч. У дитинстві дівчинка надавала перевагу хлопчачій компанії і гралася виключно з хлопчаками. У шкільні роки мріяла стати лікарем, бо дитяче серце ще довго залишалося чутливим до ран війни. Якщо у школі задавали писати твір на вільну тему, то Тамарі легше було висловлюватись у віршованій формі. А коли в пам'яті народжувався якийсь рядок, то він, як правило, мав бути останнім і на нього "треба було вийти".

Перша збірка лірики Тамари Коломієць – "Проліски" (1956) – з'явилася друком, коли авторка – студентка факультету журналістики Київського університету – мала 21 рік. Тоді ж молоду поетесу прийняли до Спілки письменників. На початку творчого шляху її помітив і благословив напутнім словом М. Рильський. Першим редактором був М. Стельмах. Із більшими чи меншими перервами звідтоді вийшло 10 книжок лірики, зокрема "Осіння борозна" (1981), "Багаття на межі" (1984) та "Дорога в листопад" (1990).

А потім – 15 років – не мовчання поетеси, а невидавання її книжок. Були лише добірки в періодиці – газетах "Вечірній Київ", "Хрещатик", "Я, ти, ми", "Вісті", в журналі "Вітчизна"...

Нині поетеса скерувала свої зусилля в інше русло – у дитячу літературу. Питання рідної мови, святинь та ідеалів, такі актуальні сьогодні, старшим людям освоювати важко, а ще важче – міняти їх. Тому працювати треба з найменшими, вважає Тамара Опанасівна. Тож вона активно пише та співпрацює з різними видавництвами. У її творчому доробку – понад 30 збірок оригінальних казок, віршів, небилиць, лічилок, смішинок, загадок. Найвідоміші її книги: "Починаються дива", "Жмурки", "Пісенька про гнома", "Пісня джерельця", "Дощик-накрапайчик".

Тамара Опанасівна доволі активно якийсь час співпрацювала з популярним журналом "Пізнайко". Нещодавно "Веселка" перевидала її "Веселе місто Алфавіт". У Тамари Коломіець, за книжками якої виросло не одне покоління, – уже своя абеткова бібліотечка: вона має 6 абеток для 6 онуків.

Тамара Коломієць – щаслива мати і бабуся. Вона має двох дочок (Оксану й Мар'яну) і шестеро онуків. Стежками матері пішла донька – талановита поетеса Мар'яна Рочинь, а брат – Петро Коломієць – відомий сьогодні письменник, журналіст, автор багатьох історико-пригодницьких повістей.

ЛІДІЯ КОМПАНІЄЦЬ (1914-2004)

ОЛЕКСАНДР КОПИЛЕНКО (1900-1958)

Народився Олександр Іванович Копиленко в Констянтинограді на Полтавщині у родині залізничника, Босоноге Сашкове дитинство пройшло в Краснограді, де він закінчив школу та учительську семінарію. Полтавська земля наділила його наснагою та творчим горінням, любов'ю до природи, до людей, до життя.

Людиною життєрадісної вдачі прийшов Копиленко у літературу в 1920-і роки. Прийшов, щоб оспівати у своїх книгах багатство душі людської, тайну природи, яку він спостерігав та дуже любив, героїзм трудового народу в боротьбі за здобуття людських прав. Раз у раз виступав з книжками сучасної, тільки сучасної теми, відгукуючись на проблеми, котрі найбільше хвилювали громадськість.

Перші книги Копиленка – "Кара-Круча", "Буйний хміль", "Іменем українського народу" – висунули письменника в перші лави молодої української літератури. Ці книги за короткий час кілька разів перевидавались.

Був Копиленко членом літературних об'єднань "Плуг", потім "Гарт", ВАПЛІТЕ, "Пролітфронту", виконував обов'язки редактора журналу "Всесвіт", співробітничав у товаристві кінорежисерів, літераторів та сценаристів, яке скорочено називалось "Кореліс".

Жадібний до всього нового, закоханий у киплячу сучасність, Копиленко не любив засиджуватись на місці. Він здійснює дві подорожі – до Середньої Азії та по Європі (Чехословаччина, Польща, Німеччина). їздив на відкриття Турксибу, оглядав будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, об'їздив всю Україну, бував у Грузії. Подорожі збагачували його новими враженнями, давали невичерпний матеріал для роздумів.

Перша його книжка для юних читачів "Сенчини пригоди" вийшла в 1928 році. Відтоді письменник до кінця своїх днів багато і натхненно писав для дітей і юнацтва, виявляючи у своїх творах неабиякий хист педагога.

"Причин того, чому я почав писати для дітей, – згадував письменник, – чимало. Ще в дитинстві я багато читав про цікаві пригоди, про нашу природу. Читав я Марка Вовчка, І. Франка. Велике враження справили твори Аксакова, Тургенєва. Як вони уміли писати про природу! А я любив її ще з дитинства. Любив бігати по берегах річки Берестової, по яругах і перелісках. Ловив рибу, ганяв за вужами, бив гадюк. Якось, мабуть у 1921 чи 1922 році, мені потрапили до рук два невеличкі томики творів Дніпрової Чайки. Доти я не знав цієї письменниці. Та почитавши її оповідання і вірші, я побачив, як вона уміла говорити про цікаві речі дітям. Мені самому захотілося так написати. Та не було ні вміння, ні сили примусити себе сісти писати. Коли ж я надрукував кілька оповідань про громадянську війну, то в мені ожила думка про дитячі оповідання. До цього мене підштовхнули заклики нашої партії про створення літератури для дітей, а також оповідання моїх колег і старших товаришів-письменників, твори яких подобались дітям.

Книжковий ринок у перші роки Радянської влади був бідний на дитячу літературу. Мені хотілося дати дітям щось таке, щоб вони читали, щоб було правдою про дітей, доля яких складалася інакше, ніж Миколки з відомого оповідання Архипа Тесленко, якого я також любив і читав багато".

У 1936 році вийшов роман "Дуже добре", популярність якого спонукала письменника написати його продовження – роман "Десятикласники" (1938 р.).