Розділ «УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ»

Це були важкі роки, але, незважаючи на несприятливі умови для творчої роботи, на тяжку хворобу легень, П. Грабовський багато працював. І люди, особливо молодь, дуже тяглись до поета.

У Вілюйську Грабовський підготував збірки своїх оригінальних і перекладних поезій, які згодом вийшли у Львові ("Пролісок" (1894), "Твори Івана Сурика" (1894), "З чужого поля" (1895), "З півночі" (1896) та інші.

У 1896 році Грабовський переїхав до Якутська, а згодом, знесилений, хворий, назавжди оселяється в Тобольську. У Якутську поет укладає збірки "Кобза" (1898), "Пісні України" (1898), "Хвиля" (1899).

Наприкінці 1900 року Грабовський одружився з А. М. Лук'яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія Миколаївна Лук'янова, вислана з Москви до Тобольська під таємний нагляд поліції, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка (згодом він став виданим винахідником, одним з "батьків" сучасного телебачення: об'єктив сконструйованої ним телекамери вперше у світі транслював рухоме зображення, що повністю передається і приймається електронним методом).

Ще в Іркутській тюрмі П. Грабовський зрозумів, що єдиним його засобом боротьби, який надає смисл життю, є слово. Усе інше – воля, Україна, здоров'я – у нього вже було відібрано. Залишалася робота. Як порятунок від самотності й туги, як спосіб буття, як надія, що твій голос почують там, на рідній землі.

Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.

Творчість Грабовського була неперевершеним зразком громадянської лірики. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях "Справжні герої", "Уперед", "Надія", "До Н.К.С.". Про громадські обов'язки митця Грабовський пише у своїх віршах "Я не співець чудовної природи", "До парнасців", "Поетам-українцям". Поезії Грабовського "До українців", "Далеко", "До України", "Україна приснилась мені" мають патріотичний, національно-визвольний характер.

У поезіях Грабовського знаходимо чимало прекрасних картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це твори пейзажної лірики "Сон", "Квітень", "Вечір", цикл "Веснянки".

Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання "До школи", "Дітям". Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета "Сонечко та дощик", "Щоглик", "Соловейко", "Дніпр", "Метеличок".

Ім'я П. Грабовського-перекладача стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця XIX ст., які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського народу з іншими народами.

Постать П. Грабовського важко уявити без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних питань.

Будучи вже тяжко хворим, за п'ять днів до смерті поет пише Б. Грінченкові хвилюючого листа, у якому виливає свій біль з проводу того, що вже не доведеться йому більше побачити рідної батьківщини. 12 грудня 1902 року П. Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт – поховали поруч з могилами декабристів.

Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота – ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.

АНАТОЛІЙ ГРИГОРУК (нар. 1932)

Григорук Анатолій Іванович народився 20 березня 1932 року в селі Махаринцях на Вінниччині в родині службовця.

1950 року закінчив Бердичівську середню школу, а 1956 – філологічний факультет Київського державного університету їм. Тараса Шевченка.

Два роки вчителював на Хмельниччині. Певний час працював викладачем на кафедрі стилістики КДУ. З 1958 до 1968 року обіймав посаду редактора, потім – завідувача редакції видавництва дитячої літератури "Дитвидав" (згодом "Веселка"), 1968 року перейшов на роботу в редакцію журналу "Малятко". Був його відповідальним секретарем, головним редактором, працівником літературного відділу цього популярного дитячого видання.

Першу книжку "Семафори відкрито" було видрукувано у видавництві "Веселка" 1964 року. .За нею побачили світ "Сніговик-дражнилко", "Гусак Червонопал", "Пухова сніговиця", "Солом'яне море", "Жилетка "Пінгвін", "Чим хата багата", "Що край, то звичай", "Побрехенька про лиху напасть", "Волелюбний вітер", "Праправнук барона Мюнхгаузена", "Слон в аптеці", "В Поторочі чорні очі", "Автобус бабцю віз горою", "Мала купа", "Тут одна звірина", "Медуза Горгона", "Казочка про мурашиний гриб", "Триста бочок із медами" та інші.

А. Григорук відомий і як поет, і як прозаїк. Вірші, казки, оповідання та повісті на морально-етичні теми, пізнавальні мініатюри про розмаїтий довколишній світ, слова до пісень – власне, майже всі популярні жанри дитячої літератури – не залишаються поза увагою письменника.

Активно працює він і в галузі художнього перекладу.