Розділ 10. ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ЯК СИСТЕМА

а для когось, може, ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю...

(Л. Костенко, "Між іншим ")

Важливу роль у розкритті характеру ліричного героя відіграє опис зовнішності:

Ти, певно, багата, дівчино,

Ховаєш у кутиках уст вередливу усмішку,

Що схожа на півзамерзлу калину.

(В. Вовк, "Балада про дівчину, що була осінь ")

Крім ліричного героя, в ліриці є автор-оповідач і власне автор, С. Бройтман називає це ліричне "я", яке не збігається з ліричним героєм. У творах з автором-оповідачем для лірики характерна ціннісна експресія, що виражається через позасуб'єктивні форми авторської свідомості: висловлювання належать третій особі, а суб'єкт мови граматично не виражений.

Таке гаряче листя восени Пече долоні.

Скриплять тужливо ясени Спросоння.

Такс гаряче листя восени Неначе мрії, шо були Та не збулися.

(X. Керита, "Таке гаряче листя восени")

У творах, де особа того, хто говорить, не виявлена, у яких вона лише голос, створюється ілюзія відсутності роздвоєння мовця на героя і автора, сам автор розчиняється у своєму творінні.

На відміну від автора-оповідача власне автор має граматично виражене обличчя, він присутній у тексті як "я" або "ми". На першому плані не він, а ситуації, обставини, події. У таких творах, за словами Л. Гінсбург, лірична особистість "існує як форма авторської свідомості, в якій переломлюються теми..., але не існує у якості самостійної теми". У вірші X. Керити "Час забув про моє існування" її переживання, а не сама переживаюча авторка:

Час забув про моє існування, Зникли всі дріб'язкові тривоги. Манять зорі в тремтливім смерканні, Стелять синь невідомі дороги. Піді мною велика Земля, І сама я, мов птах тугокрилий. Глиб небес мої крила звела, Я вже крилами пробую вирій.

Про ліричне "я" ми можемо говорити в тому випадку, коли носій мови стає суб'єктом-в-собі, самостійним образом. На думку С. Бройтмана, "ліричний герой є суб'єктом в собі і суб'єктом у собі, і суб'єктом-для-себе. У ліриці XIX ст. зростає кількість таких форм висловлювання, при яких той, хто говорить, бачить себе зсередини і збоку".