та алкоголізм, злодійство та рекет, знущання над особистістю і звичайна підлість. Здається, що людей підлих, які забули про жаль, милосердя й елементарну совість, стало більше.
Тут ми зіштовхуємося з моральними парадоксами. З одного боку, часто говоримо і вимагаємо морального ставлення до себе, з іншого — не вважаємо себе зобов'язаним дотримуватися таких бажаних суспільством моральних настанов. У цьому — вся суть проблеми. У філософській і етичній літературі подібне явище називається моральним роздвоєнням особистості: стосовно себе людина навіть подумки не допускає аморальності з боку іншого, і, навпаки, своєму аморальному вчинку майже завжди вишукує належне моральне виправдання. Виникає ситуація, коли добро і зло немовби делегуються різним адресатам: перше — собі, друге — іншому. Насправді, людина втратила почуття відповідальності, втратила совість. Про моральну атмосферу в такому суспільстві можна тільки мріяти, а жити в ньому — просто небезпечно. Хоча ми живемо.
Розвинуті країни сприймають нас обережно, з недовірою. Ми бачимо, яке ставлення до "нових українців", а тим більше до тих, хто правдами і неправдами виїхав за кордон у пошуках роботи, склалося, скажімо, у Канаді, Німеччині чи Польщі. У світі дуже низько оцінюють наші моральні достоїнства і тому вважають за можливе використовувати на найбрудні-ших і низькооплачуваних роботах.
Моральності потребує кожний. Тому, відповідаючи на цю потребу, особисту і суспільну, в моральності, усі ми зобов'язані допомогти один одному перебороти роздвоєння, знайти справжній сенс свого буття, навчитися ставитися одне до одного як люди. У нинішній ситуації здатність до цього не втратили тільки три суспільних інститути — традиційна українська культура, релігія і освіта. Художник, Духовник і Вчитель — вони і тільки вониі — здатні зупинити процес моральної деградації суспільства, що дістався нам у спадщину від минулого і посилений нашою власною некритичністю стосовно того світу, в якому ми вбачаємо ідеал майбутнього.
Щоправда, з погляду моральних характеристик ситуацію в культурному, релігійному й освітньому середовищі України сьогодні навряд чи можна назвати благополучною. Відроджувана традиційна українська культура надто повільно і часом суперечливо повертається в духовну атмосферу сучасного суспільства. На жаль, сучасний Художник нерідко переймається обслуговуванням політики, як кажуть у народі, "поліз у депутати" й закинув дароване Богом високе мистецьке покликання.
Те саме стосується і релігії. Міжконфесійні суперечки часом зводять нанівець усе добре і благополучне, виплекане цією суспільною інституцією. Серйозні моральні різночитання виникають і у зв'язку з функціонуванням нетрадиційних релігійних організацій. Тому, не применшуючи ролі ні релігії, ні культурної традиції, можливо, основним інститутом відновлення моральності слід вважати освіту. За великим рахунком, повернення до джерел цивілізаційної моральності можливе насамперед завдяки освіті та вихованню нових поколінь, вільних від присмерків минулого і морального дурману попередніх часів.
Будучи національними, цінності української культурної традиції, як і будь-якого іншого народу, за змістом збігаються із загальнолюдськими. Тому, якщо йдеться про повернення до фундаментальних цінностей, ми маємо на увазі відродження й освоєння нашої культури й одночасно — усього культурного багатства, створеного людством. Це — основне джерело моральності, приєднання до якого повинно стати головним змістом навчально-виховного процесу в школі та вищому навчальному закладі, головним змістом життя людини.
Організоване суспільство є суспільством відроджуваної моралі на основі культури, освіти і духовного виховання молоді. Воно забезпечує спадкоємну передачу від минулої епохи до наступних поколінь усього доброго і справедливого, що було в ній і що утримувало систему від розпаду. Одночасно це суспільство має упорядкувати запозичення й освоєння істинних цінностей, за якими живе цивілізоване суспільство, поставити бар'єри химерним потокам усього морально ганебного, з чим людство бореться. В ситуації втрати, розпаду колишніх і недостатньої авторитетності новітніх партійно-громадських структур і організацій відповідальність за цей процес має взяти насамперед держава. Саме вона здатна мобілізувати для цієї справи такі державні установи, як навчальні заклади (школи, університети тощо), державні заклади культури (театри і кінотеатри, бібліотеки і т. ін.), засоби масової інформації тощо. В міру розвитку соціуму і культури основну відповідальність за моральний прогрес людини буде перебирати на себе громадянське суспільство.
СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Українська культура в європейському контексті» автора Богуцький Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. СОЦІОКУЛЬТУРНА РЕАЛЬНІСТЬ НА МЕЖІ ТИСЯЧОЛІТЬ“ на сторінці 4. Приємного читання.
